Всі ми кожного дня щось читаємо – книгу, газету, рекламні каталоги чи іншу друковану продукцію. Вже саме слово «друкована» каже про те, що її зробили у друкарні. Тож саме станиславівські друкарні і стануть темою сьогоднішньої статті.
Від Гутенберга
Напевно, ми не будемо залазити у хащі книгодруку, перелічуючи складну еволюцію від наскельних розписів до глянцевих журналів. Скажемо коротко – до ХV століття всі книги були рукописними. Спеціально навчені монахи у тихих монастирях цілий день, псуючи очі, скрупульозно переписували товстенні фоліанти, заробляючи собі при цьому сколіоз та геморой. Особливо важко писцям вдавалися заглавні літери, які були прикрашені орнаментом. Аби спростити роботу, хтось із цих монахів вирізав такі великі букви на дошці і почав штампувати їх прямо у рукописах. Далі з дерева стали вирізати цілі речення і навіть сторінки. Але головним недоліком ксилографії (саме таку назву має цей метод друку) було те, що на кожну нову книгу доводилося вирізати новий текст на дошках, а це потребувало значних затрат часу.
І ось прийшов Іоганн Гутенберг, який зробив геніальне відкриття. Він запропонував вирізати з дерева окремі букви, які потім вставлялись у спеціальну лінійку – верстку, утворюючі при цьому окремі слова. Потім декілька таких лінійок ставились одна на одну і формувалася сторінка. Таким чином, маючи певний запас букв, можна було набирати будь-який текст будь-якої книги. Історики стверджують, що така проста по суті ідея впала на думку Гутенбергу у 1440 році. З часом він удосконалив свій винахід – замінив дерев’яні літери, які постійно розсихались і тріскались, на букви із м’якого металу – свинцю. Таємницю свого винаходу Гутенберг суворо оберігав, проте конкуренти таки все пронюхали, і друкарська справа почала свій переможний похід світом.
Слід додати, що більшість населення спочатку з недовірою поставилася до винаходу. Люди вважали це «несправжніми» книжками і продовжували купувати дорогі рукописи. Але, як кажуть, «бабло перемагає зло», тож незабаром дешева печатна продукція витіснила з ринку ручні творіння сумлінних монахів.
Монополія Хованців
Коли у Станиславові з’явилася перша друкарня, наразі точно не відомо. Є припущення, що отці-єзуїти ще у ХVIII столітті мали якусь друкарську майстерню у своєму колегіумі. Втім, переконливих доказів тому немає.
Офіційною датою заснування друкарні у Станиславові є 1834 рік. Тоді, на запрошення старости Краттера, зі Стрия прибув друкар Ян Павло Піллєр. Його першою продукцією стали польські та німецькі календарі, які швидко здобули популярність. Якщо у 1837 році їхній наклад становив лише 500 примірників, то у 1848‑му – вже 1500. Старий Піллєр зберігав друкарські таємниці не гірше за самого Гутенберга. Аж так, що після його смерті у 1867 році не виявилося жодного учня, який би продовжив справу.
У 1868 році непрацюючу друкарню купує українець Іван Данкевич. Він прибув зі Львова, де мав непогану поліграфічну практику у Ставропігіївській друкарні. Новий господар серйозно підійшов до справи, закупив нове обладнання, під яке спорудив спеціальне приміщення. Як припускає краєзнавець Михайло Головатий, цей будинок знаходився на місці сучасного кінотеатру Шевченка. Наполеглива праця принесла свої плоди і згодом майже всі періодичні видання друкувались лише у Данкевича, а у 1894 році він видав поважну шеститомну збірку творів поета Юліуша Словацького.
Довший час друкар тримав міцну монополію, безжально знищуючи конкурентів. Так у 1870 році відкрилася та одразу зникла друкарня «Гасло», а пан Ласковський, який спробував кинути виклик поліграфічному магнату, вже через рік опинився на межі банкрутства.
Можливо, Данкевичу і далі вдавалось би тримати пальму першості у видавничих справах, якби він власними руками не створив собі грізного конкурента. У нього працював молодий хлопець Станіслав Хованець, який за короткий час пройшов шлях від помічника друкаря до керуючого друкарнею. Данкевич вітав успіхи свого помічника і тому не заперечував, коли той попросив руку його доньки Сабіни. В якості посагу тесть допоміг зятю прид-бати друкарню збанкрутілого Ласковського і розпочати власну справу.
Хованець виявив не менше завзятості, ніж його тесть у молоді роки. Через деякий час більшість клієнтів Данкевича перейшли до нової друкарні. Навіть найпопулярніша міська газета «Кур’єр Станіславовскі» друкувалась у Хованця. Успіх приніс не тільки славу, а і гроші. Незабаром на вулиці Бельведерській постав особняк Хованців, з друкарнею у підвалі. Про рід занять його власників нагадували герби на фасаді, прикрашені поліграфіч-ним циркулем.
Після смерті засновника династії у 1910 році йому наслідує його старший син Вацлав. При ньому сімейний клан Хованців досягне піку могутності. Зі скромних видавців вони перетворюються на справжніх воротил. Їм належав і величезний будинок, який винаймав поштовий уряд, і готель «Уніон» (тепер «Київ»), до підвалів якого переїхала друкарня.
У 1924 році Вацлав стає бургомістром, а потім президентом (!) Станиславова. Видавничу справу очолює молодший брат Тадеуш. У тридцятих роках він закупив найновіше обладнання і тепер навіть воєводство користувалось послугами «Друкарні і літографії Станіслава Хованця».
Але не слід думати, що то була єдина друкарня у місті. «Інформатор міста Станиславова» за 1929 рік називає ще п’ять аналогічних підприємств. Це друкарні Леона Данкевича (сина засновника), Геллера-Бравермана, Майнхарт-Ліндненбаума, а також Вейденфельда і братів.
Пострадянський ренесанс
Усе круто помінялось із приходом «совітів». Вони позакривали усі дрібні фірми, націоналізували заклад Хованців, та розстріляли його власника пана Тадеуша. Тепер у підвалах готелю «Київ» друкували «Прикарпатську правду». Мешканці другого поверху кам’яниці згадували, що вночі було добре чути гул, який доносився з підземелля.
Чи то скарги мешканців, чи то брак виробничих площ змусили владу збудувати нове приміщення друкарні, яке відкрили у 1964 році по вулиці Чапаєва (Січових стрільців). Утім, сказати, що за радянської влади у видавничій справі в місті стався якийсь прорив, не можна. Друкарня випускала лише газети та офіційні бланки. А ось книжки, навіть з історії Івано-Франківська, друкувалися в ужгородському видавництві «Карпати».
Справжній ренесанс настав для місцевих видавців із приходом незалежності. Тоді вже з’явилися нові технології, які дозволяли переносити текст на папір з комп’ютера, оминаючи набір свинцевими літерами. Тепер друкарське обладнання займає настільки мало місця, що може поміститися в адаптованому офісному приміщенні. Як наслідок, велика обласна друкарня «вмерла», проте з’явилися декілька поліграфічних фірм, видавництв, друкарень, які, використовуючи сучасні технології, випускають доволі якісний продукт. Серед них: «Імста», «Симфонія», «Фоліант», «Іріф», «Місто-НВ», «Гостинець» та інші. Спектр послуг – від візитівки до шикарного подарункового альбому на крейдовому папері.
І хоча вже масово з’являються електронні та аудіокниги, напев-но, й у ХХІ столітті власникам друкарень роботи вистачить надовго.
Comments are closed.