Історію можна вивчати по‑різному. Можна читати краєзнавчі праці поважних істориків. Але завжди слід пам’ятати, що поважні історики зазвичай залежали від влади та мусили оспівувати тодішню ідеологію. Можна читати мемуари. Втім, тут треба враховувати фактор суб’єктивізму, коли автор виставляє себе у вигідному світлі, а опонентів – навпаки. А є можливість вивчати історію за старими поштівками. Ці клаптики паперу ніколи не брешуть.
Перші поштівки з видами міста друкувались у Відні, Мюнхені, Чернівцях та Станиславові. Найдавніші засвідчує штемпель 1897‑1898 рр. Це були літографії з найвпізнаванішими об’єктами. Зрозуміло, що видавці намагалась показати світові найпарадніші будівлі, неповторну красу вулиць та велич площ. Саме тому до наших часів дійшло дуже мало зображень околиць і непоказних будинків міської бідноти.
Наприкінці ХІХ ст. в архітектурі з’явилось багато стилів, які починались на «нео»: неокласицизм, необароко, неоготика, неоренесанс. Усі вони не просто копіювали попередні, а й привносили щось своє. Втім, дотриматись якогось одного з цих стилів було важко, тому брали всього потроху – це називалось еклектикою, змішуванням стилів. Саме у цьому ключі побудована більшість станиславівських споруд у 1870‑1890 рр.
Найпомпезнішою тоді вважалася будівля галицької Дирекції державної залізниці (1). На період її зведення Станиславів майже 30 років мав залізницю, вокзал і майстерні, але Дирекцію почали будувати лише в 1892 р. Магістрат доручив роботи архітектору Баудішу. Величезний чотириповерховий палац завершили у 1894 р. та здали в оренду колійовим чиновникам. Цікаво, що це єдиний у місті будинок, який займає цілий квартал.
В кінці ХІХ ст. економіка Австро-Угорщини просувалася семимильними кроками. Криза 1873‑го залишилась далеко позаду, і, як гриби після дощу, почали з’являтися банки та кредитні спілки. На центральній артерії міста – вулиці Сапєжинській (Незалежності) – протягом 1897‑1907 рр. виріс цілий банківський квартал. Саме тут містилися такі поважні установи, як Австро-Угорський та Іпотечний банки (2).
Крім економіки та промисловості, належну увагу приділяли й культурі. У грудні 1891 р. від-кривається театр імені Монюшка (3). Сучасним мешканцям ця споруда більше відома як облфілармонія. Тоді, 100 років тому, театр виглядав зовсім по‑іншому, був прикрашений куполом, портиком із колонами та багатою ліпниною. На сцені грали як шедеври світової класики, так і п’єси польських та українських драматургів.
Етнічних німців у місті жило дуже мало – більшість населення складали євреї та поляки. Але Станиславів входив до складу Австо-Угорської імперії, і тому багато центральних вулиць та площ носили імена цісарів, ерцгерцогів та принцес дому Габсбургів.
Так, сучасний Вічевий майдан раніше був поділений будинком на дві половини, які носили ім’я цісаря Франца-Йосифа та його доньки принцеси Гізели (4). Міський парк нарекли на честь дружини імператора – Єлизавети, а вулицю Низову всі знали як Фердинанда, тобто дядька цісаря. Не забули і про діда пануючого монарха – сучасний майдан Шептицького називався плацом Франца І, чия бронзова фігура і прикрашала цю площу.
Євреям тоді належало 70 % міської забудови. Вони навіть жартували над німцями і поляками: «Ваші вулиці, а наші кам’яниці». Власниками розкішних будинків були Вайнгартен (5, будинок на перехресті нинішніх вулиць Чорновола і Гординського), Горовіц, Штернгель, Бардах та інші підприємці. Деякі з них мали навіть декілька будинків, здавали квартири заможним клієнтам і з того жили.
Взагалі, в ті часи купувати квартири було не прийнято, і родина могла десятиліттями орендувати житло. Більшість із цих кам’яниць збудовано у новітньому стилі, який отримав назву сецесія, або модерн. Характерною рисою цього архітектурного напряму є масове використання рослинних орнаментів, гнучкість ліній, художнє оброблення елементів інтер’єру: сходів, дверей, балконних решіток. Широко застосовувався метал і скло.
У ті часи Станиславів не був центром туризму, але це не заважало йому мати декілька готелів. «Австрія», «Централ», «Брістоль» – далеко не повний перелік цих закладів. Окремо треба згадати готель «Уніон» (6). Він збудований у 1912 р. і був першою п’ятиповер-іховою спорудою Станиславова. Крім того, архітектор Януш трохи випередив свій час – збудував «Уніон» у традиціях конструктивізму. Один польський професор навіть вважав, що це будинок 1930‑х. Проте до тридцятих треба було ще дожити, а попереду чекала Перша світова війна…
У статті використані листівки з колекції Олега Гречаника
Іпотечний банк (Райффайзенбанк Аваль)
Театр Монюшки (Облфілармонія)
Плац Франца Йосифа (Вічевий майдан)
Кам’яниця Вайнгартена. На балконі стоїть власник
Готель Уніон («Київ»)
