Одна з ідейних діячів українського патріотичного руху, педагог-просвітитель, вчений зі світовим іменем. Її батько – Федір Ліндфорс – був шведом, довгий час проходив військову службу в Сибіру, де виконував обов’язки ад’ютанта генерал-губернатора Жерве. Саме його донька – Ганна Жерве – в майбутньому стала матір’ю Софії Ліндфорс.
Усе дитинство Софії пройшло в інтелігентному середовищі, її виховання відповідало кращим європейським стандартам та традиціям, обов’язковим було вивчення французької мови. Проте великим впливом на формування дитячого світосприйняття та формування особистості Софії справили саме простори Чернігівщини, місцеві традиції та звичаї…
Коли Софія трохи підросла, її сім’я переїжджає до Києва. Там Софія навчається у Фундуклеївській жіночій гімназії, яку закінчила із золотою медаллю. В цей час вона потрапляє у середовище української інтелігенції, де активно поширюються просвітительські, патріотичні та суто українські ідеї. Її друзями та наставниками стали: Микола Лисенко, Михайло Драгоманов, Павло Чубинський, Михайло Старицький та багато інших громадських діячів того часу.
Саме в цьому колі Софія познайомилася з етнографом Олександром Русовим, який пізніше став її чоловіком. Подружжя активно працює над підготовкою до друку повного тексту «Кобзаря».
Та справжнім покликанням Софії Русової була педагогіка. Вона стала автором концепції дошкільного та позашкільного виховання, основа якої – акцент на морально-етичному, духовно-емоційному рівні дитячого світосприйняття. З 1917 року Софія Русова стала головою відділу позашкільної та дошкільної освіти Української Народної Республіки, а з 1923 року отримала звання професора педагогіки Українського Педагогічного Університету ім. М. Драгоманова у Празі.
