З 10 по 12 травня в Івано-Франківську традиційно і вже водинадцяте відбудеться «Свято ковалів».
Що вони напридумували цього разу, чим збираються дивувати та що готують у подарунок місту — в розмові з головою Спілки ковальського мистецтва України Сергієм Полуботьком.
— Пане Сергію, яким буде нинішнє свято?
— Сподіваюся, чудовим. У планах — стандартна технологія: приїжджають люди, ми розставляємо горни, обладнання, даємо матеріал і вони проявляють свою творчість. На відміну від попередніх десяти фестивалів, цього року ми не будемо робити спільних великих композицій.
— Чому?
— 10 років пройшло, треба щось міняти. Ні, ми, безумовно, лишили завдання для ковалів. Йдеться про міст кохання. У нас ця тема довший час була як запасна, а цього року спрацювала. По-перше, бо ми відмовилися робити якусь скульптуру, а по-друге — до нас звернувся департамент архітектури. Вони затіяли реконструкцію Острову кохання, а ми запропонували підключити ковалів до виготовлення огорожі мосту.
— Як воно має виглядати?
— Проект великий, роботи там багато і вона не для нашого фестивалю, має бути окрема фірма і так далі. Ми ж собі подумали, що люди, які захочуть взяти участь у куванні чи привезуть готові елементи, то хай це будуть речі, які потім можна буде інтегрувати в загальну конструкцію огорожі. До речі, ідею облаштування острову ми почали розвивати далі. Хочемо залучити студентів як окрему структуру — вони у нас завжди були залучені, але до загальних проектів, — а тепер матимуть окреме завдання.
— Яке саме?
— Це буде такий студентський пленер — поки що почали з Інституту мистецтв, студенти зараз розробляють лавку для цього острова. І паралельно долучилися студенти вищого професійного училища № 21, почули про задумку та сказали — й ми хочемо. Тобто у нас буде дві групи, одні куватимуть лавочку, другі — мангал. А крім пленеру студентів, у нас буде і пленер майстрів.
— Що робитимуть майстри?
— Ми запрошуємо відомих людей, які протягом фестивалю зроблять для міста скульптури, але не монументальні, а такого камерного характеру. І так само є домовленість з департаментом архітектури, що знайдемо місце для них десь у центральній частині міста. Тема робіт — «Позитив». Наразі маємо і, як на перший раз цього достатньо, трьох майстрів: з Росії — Єгор Бавикін, із США — Фред Кріст, із Польщі — Ярослав Форнал.
— Де плануєте розмістити ці скульптури?
— Поки що є лише робоча версія, не знаю, чи варто оголошувати. Зараз триває реконструкція вулиці Шевченка, в департаменті архітектури сказали, що там було б чудове місце.
— Не боїтеся, що реконструкція буде довгою і скульптури стоятимуть на складі?
— Ні, це перший рік — лише три речі, а я думаю, їх має бути хоча б з десяток, тож у нас ще є пару років. А з іншого боку — ті скульптури можна поставити будь-де. Подивимося, як будуть розвиватися події, ми експериментуємо.
— Чому раптом вирішили змінити формат свята?
— Люди міняються, світ міняється. І це давно визрівало. Зараз так склалися обставини, що той колектив, який був двигуном, — наш франківський осередок — поволі розпадається. Хтось стомився, хтось виїхав або вже немає того ентузіазму. І я думаю, що це нормально. Мають бути свіжі сили і ми над цим працюємо.
— Свято і далі буде на «Бастіоні», вам там сподобалося?
— У нас просто нема варіантів, на площі Шептицького буде інший фестиваль. А ми поки що маємо підтримку власника галереї. До речі, у мене є ідея, але я її ще нікому не озвучував. Теоретично можна уявити собі — якщо буде реконструкція острову, то його можна було б реконструювати не в Острів кохання, а в ковальську станцію: зробити там постійно діючі горна і там проводити фестиваль. З іншого боку, є недолік, що це не центр міста. Але ковалям то все одно, більше значення це має для публіки. Тобто тут знову ж є такі суперечливі моменти, які у нас обговорюються, на Заході і в США такі дійства проходять у форматі конференцій. Вони розраховані суто для людей фаху, там не треба публіки.
— Сподіваюся, ви ж до такого не схиляєтеся?
— Як не схиляюся? Ми намагалися зробити це власне для ковалів. І конференції в нас завжди були. Минулого року, як на мене, була найкраща — завдяки лекціям одного чоловіка з Німеччини. Думаю, для багатьох людей, які хочуть просуватися, це було відкриттям. І в цьому сенсі я більше схиляюся до формату конференції. Але з іншого — ми все ж таки відрізняємося від таких західних дійств. У нас є багато людей, які зовсім не дотичні до ковальства, але чекають на фестиваль. І це так само позитивно. Бо ми, попри те, що розвиваємо свою справу, ще якимось чином впливаємо на середовище.
— Тож на чому спинилися?
— Питання обговорюється, але поки що лишаємо формат такий, як був.
— Кажете, якимсь чином впливаєте на середовище…
— У першу чергу я мав на увазі ставлення майстрів до виконання своїх робіт. А з іншого боку — цей процес нерозривний: оскільки є клієнт на такі речі, то й він став більше розумітися у нашій справі. До речі, виявляється, є прошарок людей, які їдуть на фестиваль з інших міст для того, аби щось придбати, є люди, які вже мають зв’язки з майстрами, спілкуються, чекають на них, замовляють…
— Як з фінансуванням самого свята?
— Усе лишається по-старому: «Прикарпаттяобленерго» і «Декра» і далі підтримують свято.
— Звідки чекаєте ковалів?
— Поки що у записах — десь із 15 країн. Із США — кілька людей. З Європи: Британія, Франція, Італія, Австрія, Швеція, Голландія, Фінляндія, Німеччина, Польща, Чехія, Словаччина. Будуть з Ізраїлю й Туреччини, є навіть заявка із Пакистану. Такі речі ми вже не прогнозуємо, воно шириться. Є великий позитивний імідж, люди кажуть, що у нас — супер.
