Українці – це нація, яку розсіяло волею долі по цілому світу. Не винятком став і Казахстан. Українці опинилися там за різних обставин. І всі вони були дивними і навіть часом страшними…
Страшними були ті обставини, які закидали українців туди у «теплушках». До прикладу, за одну ніч з 12 на 13 квітня 1940 року із Західної України до Казахстану вирушив 51 ешелон, в якому вивезли 61 тисячу людей. На сьогодні українська діаспора в Казахстані є третьою за ліком після російської та американської…
 |
Сім’ю моєї тещі у 1947 році вивезли як родину ворогів народу до Росії на поселення в Омськ тільки за те, що дідусь та її брат були політичними в’язнями. Після 10 років Сибіру їх вислали ще на десять – до Казахстану.
Отож, приступимо до приготування.
Найважливіше – знайти відповідний казан. Ні в якому разі він не має бути алюмінієвий. Запитайте у своїх бабусь, і 100% у них знайдеться чавунний казан. Це саме те, що нам треба.
У нагрітий казан наливаємо 600 г олії, (70% соняшникової та 30% конопляної). Добре нагріваємо (майже до кипіння) та кладемо до неї м’ясо баранчика – як м’якушку, так і на кісточці. М’яско займає приблизно 25-30% простору казана. Смажимо до рум’яної скоринки, обов’язково помішуючи. Коли воно на вигляд стане абрикосово-гранатового кольору, додаємо моркву. Ми не тремо її на терці, а нарізаємо на смужки – трішки тонші, ніж простий олівець. Вистеляємо моркву на м’ясо (йому це сподобається). Шар моркви приблизно такий, як і шар уже всмаженого м’яса. Закриваємо казан і даємо йому 5-10 хвилин такого собі «інтиму». Важливо не перемішувати. Наступний крок – цибулька, порізана не тонкими кружальцями. Вкриваємо моркву таким самим шаром цибулі. Закриваємо і чекаємо ще 5 хвилин. М’ясо, морква і цибуля гарно «розімліли» й готові до зустрічі з рисом.
Тепер беремо заздалегідь промитий, не шліфований, круглий або довгий рис і поверх усіх смаколиків засипаємо рівномірним 2-2,5 см шаром. Засипаємо так, щоб нічого, крім рису, не було видно. Саме час посолити і поперчити страву до смаку. Коли почнемо акуратно заливати водою, то сіль і перець з нею потраплять аж до дна казана. Води має бути 3 см поверх рису.
Є ще один знаковий момент казахського плову – це його мозок. Беремо якомога більшу головку часнику та нечищену запихаємо по центру казана десь аж у середину всіх шарів. Накриваємо кришкою та чекаємо.
Поки плов готується, нарізаємо зелені бочкові солені помідори на грубі кружальця. Ними ми викладемо краї таці, на яку ляже цей витвір мистецтва казахської кухні. Таця має бути великою.
Коли верхній шар рису готовий, знімаємо казан з вогню і ставимо його «мліти», замотуючи у вовняний коцик. За годину казан розвиваємо з коцика, не перемішуючи, накриваємо тацею та перевертаємо догори дном. Після декількох ударів по дну казана його необхідно бережно підняти, не зіпсувавши форми страви.
Вигляд і запах текстом передати неможливо! Схоже на торт з апетитними шарами.
Як їсти? Беремо вгорі кусочок м’яса і полегенько стягуємо до низу через усі шари. Прихопивши до цієї смакоти ще кружальце соленої помідори, з апетитом відправляємо до рота.
Казахський плов (з розрахунку на 10-літровий казан)
400 гр. соняшникової олії;
200 гр. конопляної олії;
2,5-3,5 кг баранини;
2-2,5 кг моркви;
1,5-2 кг цибулі;
1-1,2 кг рису.
сіль, перець до смаку;
1 велика головка часнику.
Таджики кажуть, що казахський та узбецький плови готуються неправильно і вони ніякі на смак. Те саме узбеки кажуть про таджицький. А казахам не подобаються ані узбецький, ані таджицький.
А я скажу так – вони просто не куштували справжніх українських голубців.
Смачного!
