Здається, щось таки значить той факт, що у соціальних мережах, чи просто на вулицях нашого міста кілька днів по завершенні «Порто Франко 2011» чимало люду розгублено дивувалися, що фест завершився. Й перепитували, чи правда це…
Хтось казав, що радий би втрапити іще на якийсь перформанс екстравагантної та несподіваної одеситки – арт-критика, перформерки та тележурналістки Ути Кільтер. Ще комусь бракувало міркувань про мову сучасного танцю від київської творчої формації «Маluma&Takete», співів на театральному тренажі від польського театру, і навіть тогорічного художнього мистецтва.
Щоправда, останнім організатори не обіцяли тішити. За їхніми словами, цьогоріч планували включити у програму тільки ті жанри мистецтв, яких на минулорічному фестивалі не було. Аби доповнити та запропонувати франківцям дізнатися більше про маловідомі й малорозвинені в Україні жанри.
Цьогорічний фестивальний спецпроект мультикультурного фестивалю, який торік заявив про себе доволі амбітно, запропонував франківцям і гостям міста дещо вужчий, але не менш цікавий формат.
З 19 по 21 серпня у Франківську знову відбувалися цікаві мистецькі акції та діалоги, взаємодія з простором, і взаємопроникнення у часі. Внутрішні двори, площі та вулиці міста вкотре відчинилися до прийняття митців з України та Польщі. Отже, мистецькі акції Порто Франко 2011 були представлені в жанрах альтернативного театру, перформансу і сучасного танцю.
Проникнутися відчуттям вільності міста, спробувати себе у театральному тренажі, прокричати на всю горлянку щось дуже важливе, що назавжди залишиться там, у фортечних мурах древнього Бастіону. Й заспівати разом з поляками українську народну «Їхав козак потайком». Кому що…
Ідея мистецького дійства «Порто Франко» – незмінна. Це синтез і діалог культур. Місця проведення – традиційно альтернативні архітектурні сцени – у дворі медуніверситету та в галереї «Бастіон».
«Функції сучасного мистецтва дуже різні, а одне з головних його завдань – ставити питання та провокувати самостійний пошук відповіді на них, – говорить співорганізатор спецпроекту, композитор, киянин Андрій Мерхель. – Тому, вважаю, цінність та ефект мала чи не кожна акція. Адже серед відвідувачів практично всі ділилися на табори «за» і «проти».
Що таке перформанс як мистецтво? Де кордон між естетикою та антиестетикою, виклик і провокація, яка різниця між преформансом та гепенінгом? Усе це та інше обговорювали не тільки після лекції Ути Кільтер, але й другого, і третього дня.
До речі, якщо минулого року участь поляків обмежилася передачею до проекту виставки польського плакату, то цьогоріч із міста Цешин приїхав цілий театр. У внутрішньому дворику медуніверситету режисер Богуслав Слупчинський представив франківцям виставу «Шлях Живецька». Саме цей театр уже кілька років поспіль є організатором міжнародного мистецького фестивалю у Морохові, куди приїздять митці з Польщі, Угорщини, Словаччини, України. Саме звідти недавно повернувся наш письменник Тарас Прохасько та гурт «Кораллі».
Про світ національної спільноти поляків, бойків, українців, євреїв і циган. Про те, що діється, коли забирають національну самоідентифікацію, йшлося у виставі польського театру.
«Віднайти виняткову красу народу, воскресити усіх, незважаючи на політичні та національні переконання. Щоби нарешті сказати, що смерті немає, а світ виняткових людей існував весь час. Треба тільки розгадати цей код у жестах, запахах, міміці, зітханнях. Історія як божевільний і натхненний біг. У пошуках емоцій цього світу», – такою була увертюра режисера театру Богуслава Слупчинського. А виставу обговорюють дотепер.
А після виступу танцівників із «Maluma&Takete» глядачі та учасники охоче вступили в інтерактив і тут вчасно, з потрібним меседжем, з’явилась арт-критик Ута Кільтер. «Сучасне мистецтво звертається до знань, – говорила вона. – Якщо їх немає, то треба читати! Ідіть і читайте!».
