За 65 днів він витратив 1390 грн., з’їв 20 кг вівсянки та намотав на ровері понад 4000 км Україною. Такий власний рекорд поставив цього року 26-річний іванофранківець Олександр Хоменко.
Дістати мрію з глибини
Олександр — усміхнений, позитивний і балакучий хлопець. Каже, завжди цікавився історією, замками, пам’ятками. А цієї весни, після презентації мандрів Валерія Кришеня, який на мотоциклі об’їхав увесь світ, Хоменко згадав свою давню мрію – проїхати Україну на велосипеді.
«Я був вражений тим, що він розповідав, — захоплено розказує Сашко. — Це змусило мене десь із глибини дістати власну мрію та поставитися до неї серйозніше. Валерій дав зрозуміти, що все можливо, якщо сильно захотіти. Після тої презентації я й почав готуватися до поїздки».
Він склав список найцікавіших місць, відміряв до них найкоротші маршрути і 27 липня, о 06:27, виїхав з Івано-Франківська. Тернопільщина, Вінниччина, Хмельниччина, частина Черкаської та Чернігівської областей, Київська, Кіровоградська, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одещина, Буковина — саме таким був маршрут хлопця. Загалом – 4378-км, хоч він планував 7-8 тисяч, але мусив повернути додому раніше.
У дорозі Сашко економив на всьому: ночував у наметі, їв лише найнеобхідніше, воду пив із криниць. Каже, що найсмачніша – з церковних колодязів, якась навіть солодка. Їхав зі швидкістю 18-20 км/год., у середньому за день намотував понад 90 км. Вівсяні пластівці, нерідко, просто залиті холодною водою із цукром та згущонкою — на сніданок, обід і вечерю.
«Як порахувати, то, певно, більше 20 кг вівсянки з’їв, — сміється Хоменко. — Також дорогою було багато яблук. Їв їх кілограмами. Яблуневими садами здивувала Вінницька область, а про Кіровоградщину взагалі склалося враження аграрного центру України. Там землі порожньої нема — все обробляють. До речі, в поїздці я ще й примудрився набрати 3 кг».
Подразник для мрійників
Спілкування з незнайомцями Сашко намагався обмежувати задля власної безпеки, хоч негативних моментів і не виникало.
«У селі Журавки, на Черкащині, проїздив повз магазин, і мене покликали двоє чоловіків, — згадує хлопець. — Дуже вже просили зупинитися. Як почули, звідки приїхав, то почали пригощати водою, кавою, морозивом. Розпитували про подорож — де був, що бачив, куди далі. Виявилося, що один із них також має мрію побачити Україну. Він, коли мене слухав, то був просто щасливий!».
Потім Сашко ще кілька разів переконувався, що його «покатушка» набуває нового значення — спонукати людей до відкриттів і згадок про власні мрії. «Ця мандрівка була корисною вже через те, що, можливо, я врятував два життя, — розповідає Сашко Хоменко. — Виїжджаючи з Кіровограда, побачив дівчину, яка йшла мало не посеред дороги по зустрічній смузі. Намагався її забрати, але вона виривалася. Потім просто світив на неї ліхтариком, аби її бачили водії, бо було дуже темно. Зупинився лише один водій мікроавтобуса, який таки ледь на неї не наїхав. Вийшов розлючений, почав на мене кричати. Я все пояснив. Тоді ми викликами міліцію, дівчину забрали. Вона ще й вагітна була, посварилася з хлопцем, напилася та просто пішла геть…».
Лише раз, на Київщині, мандрівником зацікавилася міліція, коли той шукав село Тарган. Там ще в 1986 році таємно спорудили перший пам’ятник голодомору. «Їхала десь на виклик міліцейська машина, але таке чудо, як я, більше привернуло їхню увагу, — сміється Сашко. — Розпитали про все та й поїхали. Потім я їх наздогнав, вони якраз когось саджали у бобік».
Щодо мови на сході — жодних проблем, каже Хоменко. Він говорив українською, йому відповідали російською, але потім теж переходили на українську. «Багато взагалі дякували за можливість почути українську мову, — розповідає мандрівник. — Раз у Кривому Розі мене запитали: «Як у нас на Заході? За кого ми?». Відповів, що за опозиційні сили. Сказали, що вони також, бо «ці вже дістали».
Калейдоскоп найцікавішого
Про свою «велопокатушку» Сашко готовий говорити годинами, але каже, що варто самим не лінуватися та побачити все на власні очі. Наприклад, Кривий Ріг, який здивував цікавою архітектурою й розвиненим велосипедним рухом. У Білій Церкві також чи не кожен другий користується ровером. Багато мешканців Білої Церкви бігають у тамтешньому знаменитому парку «Олександрія». Цікаво, що вхід туди платний — 10 грн., а після 21.00 — безкоштовний.
Вразила Сашка й Вінниця — велодоріжками та фонтаном «Roshen». «Це найбільший у Європі плаваючий фонтан, — говорить мандрівник. — Ще за 25 км від Вінниці є цікаве місце в селі Стрижавка — ставка Гітлера «Вервольф». Зараз там якраз будують музей».
Також Хоменко радить з’їздити на Черкащину, в заповідник Кобзаря село Шевченково (раніше Кирилівка), де збереглася його батьківська хата. Там же недалеко й село Будище з маєтком пана, у якого малий Тарас служив козачком.
На Хмельниччині — селище Меджибіж. Тут є стара фортеця, а ще похований засновник хасидизму Баал Шем Тов. Над старими могилами збудували окреме приміщення, де підтримується спеціальна температура, аби нічого не руйнувалося. Збоку є готель та їдальня — суто для ізраїльтян.
«У селі Побузьке Кіровоградської області мені сподобався музей ракетних військ стратегічного призначення, — згадує Сашко. — Наскільки мені відомо, це єдиний подібний музей у світі, зроблений на базі реальної військової частини. Там частково збереглася шахта для запуску ракети».
За словами Олександра Хоменка, ця поїздка дала йому можливість заглибитися в себе та зрозуміти, що є найважливішим у житті. «Цікаво їхати новими містами, багато вражень, але хочеться з кимось поділитися, а поруч нікого, — говорить мандрівник. — Тоді особливо відчуваєш, як важливо мати рідних людей».
В останній день «покатушки» стомлений та голодний Сашко безперестанку намотав зо 120 км. Каже, думки про дім надавали крила.
Музей стратегічних ракет у Побузькому, Кіровоградщина
Скельний монастир. Лядова. Вінницька область
Отакий бугай пильнує дорогу поблизу Дніпропетровська
|
