За три тижні мандрівки Віта й Мирко (Віталія та Мирослав) набрали 12 100 метрів висоти і при цьому регулярно купалися в морі. Запитаєте, як це можливо? Елементарно! Достатньо мати доброго ровера та приїхати на відпочинок до Криму.
В останні тижні літа двоє молодих франківчан вирушили в незвичну дорогу. Потягом вони доїхали до Криму, розпакували ровери (для транспортування велосипеда в поїзді необхідно зняти колесо, педалі й запакувати) та накрутили понад 500 кілометрів побережжям.
З заходу на схід
Вони вже були у Криму два роки тому. Теж на роверах. Краєвиди зачаровували, але… зайві речі, неточні карти, дивна погода. Цього року повернулися, щоб побачити більше.
Поїздку планували з урахуванням усіх раніше набитих гуль. Насамперед взяли значно менше речей і один спальник на двох — минулоріч переповнені баули не давали рухатися ґрунтовими дорогам. Аби вирішити проблему з картами, взяли GPS-навігатор.
Рухатися побережжям взялись проти руху годинникової стрілки: від Чорноморського та Тарханкута до Гурзуфа та Алушти через озеро Донузлав. Простіше — з заходу на схід.
«Їхали понад морем. Дорога хоч і ґрунтова, але досить пристойна, — розповідає Віта, — машин майже нема. Тішать краєвиди — уздовж дороги ховаються десятки різноманітних бухт. З водою там досить скрутно, але серед скель, можна знайти колодязі з прісною водою».
Цивілізація дійшла навіть до найзахіднішої точки Криму — мису Тарханкут. Там будують церкву, підходи до моря обгороджені парканом. Далі, від Окунівки й до озера Донузлав, весь берег нагадує величезний кемпінг.
Шторм!
На третій день ночувати зупинилися на березі за Тарханкутом. Вечір був тихий і спокійний, тож вирішили поставити намет на високій скелі над морем. Серед ночі налетів шторм. Повалив велосипеди, які виконували роль опор для намету. Налякав до смерті. Дощу майже не було, але те, що творилося в повітрі, нагадувало тайфун. Вітер був такий сильний, що здавалося — палатку знесе в море.
«Я виліз з намету, надворі крутило страшне місиво з води й піску, — розповідає Мирко. — Вітер повалив велосипеди, вони почали котитися. Довелося обмотати гальма розтяжками від намету. Далі зібрав на березі велике каміння, обклав ним палатку. Попри все, в мене не було жодної певності, що ця конструкція витримає до ранку. Витримала».
Заснути не вдалось: так і сиділи мокрі й холодні під поваленим наметом. А на світанку шторм вщух. Наступного дня довелось прати палатку й решту речей, адже все було обліплене піском.
Мандрівку продовжили після обіду. Їхали трасою, але страшенно незручно — сильний зустрічний вітер. Навіть на спуску треба було крутити педалі. Зрештою, попрямували ґрунтовкою між дерев — там вітру майже не відчувалось.
В деяких бухтах можна зустріти рибаків, які живуть прямо в морі, — на чудернацьких дерев’яних платформах. В них можна купити рибу. Кіло кефалі продають за 55 гривень.
Озеро Донузлав зустріло неприємним смородом. Берег озера вражає кількістю сміття. Переправу так і не знайшли. Промзона і жодного катера. Довелося їхати в об’їзд, а це зайвих 60-70 кілометрів, адже озеро тягнеться вглиб степу. Натомість на віддалі від моря ціни удвічі нижчі.
«Поспішати не хотілось, за тиждень в дорозі вже трохи стомилися, тож на сьомий день довше залишились на узбережжі, — розповідає Віта. — Готували банош, сортували речі, щоб відправити непотрібне поштою в Івано-Франківськ».
Нарешті, в гори!
«У перший ж день підйому до нас прийшла лисиця. Мирко годував її хлібом, руда не соромилась. Класний в неї хвіст!» — пригадує Віта.
Біля Бахчисараю, поруч зі скельним містом Чуфут-Кале, можна знайти караїмський цвинтар. Це одне з найстаріших в Європі кладовищ.
«Від Чуфут-Кале до селища Научний доброї дороги нема. Місцями проїхати було зовсім неможливо і ровер доводилося переносити вручну. Дуже допомагав Мирко, — каже Віта. — Дорога йшла повз закинуті сади».
Поруч з обсерваторією в селищі Научний зустріли туриста з Прикарпаття. Чи не вперше за багато днів почули українську. Ночувати зупинились на хребті Азапсин-Сирт.
На сніданок, обід і вечерю — мед
«У Кримських горах значно важче орієнтуватись, ніж у Карпатах. Тут майже всі дороги однакові, йдуть через ліс, лише зрідка трапляються полонини з хорошими панорамами. Орієнтуватись складно, але рятує GPS», — говорить Мирко.
За кілька днів мандрів гірськими дорогами запаси харчів закінчилися. З їжі залишився тільки мед. Ним довелось перебиватися цілий день.
У планах також було вилізти на гору Роман-Кош (1545 м), але завадили погода й лісники, які категорично заборонили заходити в природний парк, який оточує гору. В цьому плані в Криму все значно суворіше, ніж у Карпатах, де заборонити відвідувати природні парки практично нікому.
Натомість самі лісники виявились надзвичайно гостинними. Привели на свою базу, напоїли чаєм, нагодували, дали перечекати дощ.
Далі вирішили підніматись на гору Кемаль-Єгерек (1529 м). З неї відкривається неймовірний пейзаж: углиб півострова тягнуться гірські хребти, з іншого боку — море, десь внизу — Ялта.
Пляж біля палацу
Наступні кілька днів провели біля моря. «Тут ми довго шукали хоч якийсь вільний пляж. Уже готові були опустити руки, — пригадує Віта, — але допоміг охоронець на одному з платних пляжів біля Воронцовського палацу. Добрий чоловік дозволив не тільки розбити на ніч намет, але й вдень не забороняв нам загоряти, лиш просив ровери прибрати вбік».
На останні чотири дні погода помітно погіршилась, вночі було холодно. Поїхали на гірський масив Демерджи-яйла. Натомість знов не розрахували з їжею та були б голодували, якби дорогою не потрапили в гості до дядька Геннадія, який доглядає за метеостанцією. Чоловік дуже зрадів непрошеним гостям і нагодував їх гречкою з тушонкою й салом.
***
На всю дорогу мандрівники витратили 1000 гривень. Мабуть, це хороша альтернатива для тих, кому конче потрібен цілющий кримський клімат, але не влаштовують ціни і сервіс на півострові. Тим часом наші герої наступного року знову планують у дорогу. Цього разу — в Чорногорію. І, звісно, на роверах.
|
