Тим, що депутати напередодні виборів раптово згадали про виборців, нині нікого не здивуєш. Ми вже звикли, що вони чотири роки мовчать, а потім раптово б’ють на сполох і піднімають якісь питання. Бувають дрібниці, а буває і щось суттєве. Інша справа, що, як правило, всі важливі рішення потребують часу – не два місяці перед виборами, а два роки. Тоді була би користь.
По 800 тисяч на душу
Приблизно місяць тому депутат Івано-Франківської міськради Володимир Ротару запропонував надати статус рекреаційної зони території, обмеженій вулицями Слави Стецько‑Степана Бандери-Євгена Коновальця-Мельника-Незалежності. У рішенні, яке він виніс на міськвиконком, йшлося про те, що треба встановити межі рекреаційної зони, розробити заходи благоустрою, провести облаштування зони відпочинку на озері по вул. Слави Стецько тощо. На це спритний депутат навіть вніс одним із пунктів кошти – 800 тис. грн. у міському бюджеті-2011. Для проведення благоустрою майбутньої рекреаційної зони. Керуючий справами МВК Андрій Лис навіть пожартував на засіданні виконкому: «Давайте кожному з депутатів дамо по 800 тис. грн. на його округ».
Володимир Ротару не проти цього. Інша справа, чи знайдеться кожному діючому депутатові по 800 тисяч на душу в бюджеті наступного року? Навряд. Врешті Ротару заспокоює – його округ має значно більше території, яка потрапляє під рекреацію. Тож інші округи потребують менших коштів.
Певне, відчуваючи присмак «передвиборчої агітації», ані депутати, ані члени виконкому це рішення не підтримали. Ротару, правда, не втратив надію.
«Деякі депутати-забудовники хвилюються, що туди потраплять їхні землі, – каже він. – Тому ми із земельниками та архітекторами відмежуємо ті землі від рекреаційних і знову будемо виносити на виконком та сесію. Якщо міська рада та виконком знову будуть робити обструкцію, то будемо ставити питання про проведення референдуму».
Слід згадати, що мета таки благородна. Перше – захистити цю територію від посягань забудовників, друге – зробити благоустрій: поставити лавочки, зробити озеленення, освітлення. Рекреація – виключно для відпочинку мешканців.
Ходити в кедах не заборониш
До речі, згідно зі статтею 52 Земельного кодексу «на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, яка перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природній стан цих земель».
Відтак, за словами першого заступника міського голови Зіновія Фітеля, з цим рішенням не усе так просто.
«Рекреаційна зона це не є якась окремо взята вуличка, сквер чи кусочок території 10х10, – каже Фітель. – Це територія, яка має відповідний статус. Ці пропозиції треба вивчати разом з архітекторами та юристами і тільки після цього можна зробити нормальну річ. Просто взяти і заборонити на такій великій зоні будь-яку діяльність – неправильно. Бо після його прийняття треба буде ходити в тапочках, а в кедах вже буде не можна».
До речі, на території, яку Ротару планував назвати рекреаційною зоною, є школи, дитячі садки, житлова забудова, озера, сквери тощо. Усі вони мають свій окремий статус і він далекий від рекреації. Якби ж депутати погодилися на нього, то люди, які мешкають на тій території, не змогли би навіть господарювати. Наприклад, щось зруйнувалося, хочете добудувати, а… не можна.
«Тому треба брати всі пропозиції і дивитися, – підсумовує Зіновій Фітель. – Щось підпадає під рекреаційну зону, а щось під зелену, а щось під сквер… Далі відводимо межі, даємо земельний акт під цей сквер і закріпляємо землю чи за «Зеленим господарством» чи за ЖКГ, і все».
Проблема назріла
Насправді в земельному кодексі йдеться про те, що земля поділяється на різні категорії. Це: землі сільськогосподарського призначення, громадської та житлової забудови, природно-заповідні та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення (на кшталт лікарень, санаторіїв), рекреаційного призначення, історико-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду та землі промисловості, транспорту і зв’язку. І, як каже начальник управління земельних відносин Михайло Семанишин, віднесення земель до тої чи іншої категорії здійснюється за проектами землеустрою.
«Спершу рішенням сесії надається дозвіл на те, щоб віднести землі до певної категорії, – пояснює Семанишин. – Потім ліцензована землевпорядна організація на підставі цього дозволу розробляє проект землеустрою. Далі він погоджується усіма службами (архітектура, земельники, санстанція, культурна спадщина, екологія), врешті це затверджується сесією міськради і тільки після цього ділянка набуває відповідного статусу».
Проблема назріла, каже Семанишин, однак, щоби це зробити, спершу слід передбачити у бюджеті кошти. Бо питання болюче для мешканців не тільки одного мікрорайону, а й цілого міста. (Напевно, забудовники дістали таки усіх – Авт.). Щоби зробити інвентаризацію усіх земель, які є в місті, треба сотні тисяч. Відтак, чи знайде місто на них кошти, навіть у наступному році – теж питання.
«Ідея хороша, але «з нальоту» таке рішення прийняти, а потім голову чухати, як з того вийти, теж не можна, – підсумовує Михайло Семанишин. – Треба підійти зважено. Спершу зробити інвентаризацію, а тоді сміло прийняти відповідне рішення і мати територію, яка би була захищеною від усяких посягань».
