Цьогорічні переможці передплатної кампанії газети «Репортер» недавно повернулися з романтичного туру «Знайомство з Парижем». Калушани Ірина та Володимир Дитки за тиждень проїхали Польщу-Бельгію-Німеччину-Францію. Побачити встигли багато, усього й не опишеш, тому розповідають про найцікавіше.
Випадковостей не буває – у цьому впевнена Ірина Дитко. За словами жінки, вона зовсім випадково побачила газету «Репортер», а в ній – умови конкурсу для передплатників. «Думаю, ану спробую, – згадує пані Ірина. – Передплатили газету, надіслали квитанцію до редакції. І треба ж – виграли! Це наша перша в житті подібна перемога. Друзі та знайомі аж до самої поїздки не вірили, що таке можливо».
Путівку на двох подружжя отримало від партнера газети – TUI Турагенції.
Ірина та Володимир Дитки рейхстагу не брали. Вони просто сфотографувалися поруч
Берлін – перше екскурсійне місто на шляху до Парижа. «Воно сильно будується, – каже Володимир Дитко. – Ангела Меркель дуже багато уваги приділяє розбудові Берліна, а точніше – відновленню старовини. На головній вулиці міста – Унтер ден Лінден – йде будівництво, але воно не заважає звичному ритму міста, мешканцям і туристам. Реставрація закрита спеціальними полотнами. Здалеку здається, що то справжні будинки, а підходиш ближче – бутафорія. Страшних зелених парканів, як у нас, нема».
Університет імені Гумбольдтів. Туди можна вільно заходити та милуватися старовиною, пройнятися студентським життям. «Там така демократія! – захоплюється пані Ірина. – Бачили, як просто на сходах сидів старий професор, а студенти поруч захищали свої роботи. В університетському парку молодь відпочиває на траві – сидять, лежать, сплять, їдять або читають».
Дивувалися калушани й тому, як місцеві шанують свою природу. З яким задоволенням гуляють та відпочивають під липами, якими обсаджена головна вулиця столиці. Побували і біля славнозвісних Бранденбурзьких воріт та нафотографувалися біля Рейхстагу. Загалом враження від німецької столиці – лише позитивні.
Залізний символ Парижа
Париж. «Півтори доби на столицю романтики – явно замало, – зітхають Дитки. – Аби все роздивитися, треба десь з тиждень. Але ми все одно дуже задоволені».
На оглядовій екскурсії гід лише встигала називати будинки та казати, яка знаменитість там жила. Калушани гуляли Єлисейськими полями, старовинними вуличками Латинського кварталу, тішилися збереженими архітектурними пам’ятками.
Парижани. «Усі французи дуже скромно та просто одягаються, – каже пані Ірина. – Якісь неспішні, безтурботні. Багато маленьких ресторанчиків. Там люди просто сидять з бокалом вина та горішками. У місті багато парків і скверів – люди собі сидять, лежать, багато з них читають книжки. Нині всі говорять, що у Парижі багато африканців. Це правда, але ми від того жодного негативу не побачили».
Найкраща оглядова єкскурсія – з річки
Сена. Саме з цієї славнозвісної річки Франції найкраще спостерігати Париж – усі його визначні пам’ятки. «Ми пропливали навіть статую Свободи, правда меншого розміру, ніж американська, – розказує Ірина Дитко. – Висота – 11,5 м. До речі, гід розказувала, що в Парижі їх таких чотири».
Версаль. Неймовірної краси палац із садами – близько 300 га площі. «Там тисячі туристів і щонайцікавіше – багато груп маленьких школяриків, – говорить пані Ірина. – Французи змалку виховують патріотизм. Там усе доглянуто, все шанується».
У Версалі хоч цілий день можна гуляти садовими лабіринтами, неймовірними залами, слухати розповіді про побут та інтриги французьких королів.
«Є красиві фонтани, але в будні вони не працюють, бо з водою у Версалі сутужно, – розказує пан Володимир. – Вони її просто економлять. Вмикають лише по суботах».
Скляна призма – головний вхід до Лувра
Лувр. «Кажуть, аби його повністю обійти та постояти біля кожної картини хоча б секунду, треба три місяці, – говорить пан Володимир. – У нас не було стільки часу. Як і всі, найбільше шукали знамениту «Мону Лізу» Леонардо да Вінчі. Знайшли, пробилися, побачили той шедевр, навіть сфотографувалися біля нього».
Ейфелева вежа. За словами калушан, нагору нинішнього символу Парижа можна дістатися і пішки, і ліфтом. «Біля ліфта – кілометрові черги, мінімум шість годин очікування, але тоді можна виїхати на самий верх, – говорить Володимир Дитко. – А пішки черги майже немає, але піднятися дозволяють лише на другий рівень – 54 метри. Тут оглядовий майданчик, кав’ярні та… шалений вітер. Коли дощ, сходи закривають, бо слизько».
Піший підйом на вежу коштує 5 євро. «На їхні ціни це не дорого, бо пляшка мінералки там коштує 4 євро, – рахує пані Ірина. – А середня зарплата парижанина – 2 тисячі».
Музей парфумів «Fragonard». Ще один популярний заклад серед туристів. «Нам розповідали багато цікавого та корисного про історію парфумів, – пригадує Ірина Дитко. – Наприклад, казали, що справжні духи мають зберігатися лише у металевій закритій пляшці і в темному місці. Я там купила три флакони для себе й доньок. За кожен заплатила 39 євро. Але парфумів цієї фірми більше ніде у світі не купиш».
Приїзд додому. «Я потім три дні був морально слабий, – зітхає Володимир Дитко. – Про дороги вже мовчимо. Вразило, як люди вміють цінувати своє: архітектуру, природу, інше. Як вони тішаться кожному дереву. У нас усе це є нічим не гірше, але…».
Comments are closed.