Одеса тримає оборону

Коли минулої п’ятниці під час мирної демонстрації сепаратисти спровокували бійню, правоохоронці просто споглядали й жодним чином не втручалися. Результат – 46 загиблих, 27 важкопоранених, 88 госпіталізованих. В епіцентрі цих подій опинилася українська активістка Надія Яшан. Галичанка, донька одного з перших керівників городенківського районного осередку Народного Руху України Василя Білоголовки розповіла «Репортеру» про ту криваву п’ятницю й нинішню Одесу.

– Пані Надіє, як ви опинилися в Одесі?

– Я тут із 1995 року, закінчила філологічний та економіко-правовий факультети Одеського національного університету. Очолювала міську організацію НРУ, була членом Центрального Проводу. Працювала заступником начальника управління з питань культури та мистецтв міської ради. Люблю Одесу, а понад усе – Україну!

– Як одесити поставилися до Майдану?

– З 23 листопада тут збиралися фактично щодня, щонеділі організовували ходу з державними прапорами. І навіть до червоно-чорних стягів одесити звикли. Ми пояснювали, хто такі бандерівці, й бачили розуміння. Майдан об’єднав нас. А далі Путін відкрито показав усьому світу, що таке Росія. Особливо тим одеситам, які вважали себе «русскімі». Саме він дав зрозуміти, наскільки ми любимо свою країну й готові за неї померти.

Надія Яшан – одеситка з Городенки

– Що ви бачили 2 травня?

– Ще перед приїздом фанатів із Харкова на футбольний матч між «Чорноморцем» і «Металістом» «колоради» закликали своїх прихильників вийти й показати, що Одеса – «русскій город». Євромайданівці знали про можливі провокації. Вдень, близько третьої години озброєні сепаратисти накинулися на вболівальників під час ходи, а тим на допомогу стали перехожі. Через СМС і в соціальних мережах поширився терміновий заклик до загальної мобілізації. Все більше одеситів ставали на захист фанатів. Всюди лунали постріли, летіло каміння. Дівчата допомагали колоти бруківку. Штаб Ради громадської безпеки укомплектовував доб­ровольців і відправляв їх на передову. Не всім вистачило бронежилетів і касок. Але, здається, це нікого не тривожило. Якось кожен розумів, що час «Х» прийшов саме тепер. Страху не було – лише злість і впевненість, що сепаратизму настане кінець.

– Що робила міліція?

– Вони просто споглядали. Донині Одеса була єдиним містом, де в центрі стояли намети Антимайдану. Там перебували росіяни, придністровці, білоруси, мали зброю. Активісти Євромайдану ходили до управлінь МВС та СБУ, прокуратури, голови облдержадміністрації з вимогою прибрати сепаратистів. У відповідь – повне ігнорування.

– Як далі розвивалися події?

– Всупереч байдужості силовиків одесити загнали бандитів до торгового центру «Афіна», з даху якого ті відкрито продовжували стріляти. У закритому приміщенні їх можна було швидко виловити. Жінки зривали погони з працівників міліції за бездіяльність, а ті просто ховалися за щитами.

Після того, як сепаратисти застрелили трьох патріотів, ми стали рухатися до площі Куликове поле, щоб знищити їхній табір. «Колоради» забарикадувалися всередині Будинку профспілок. Одесити кинулися палити їхні намети. А тут із будинку почали стріляти. Спершу ми відійшли, але постріли ще більше розлютили народ і ми продов­жили наступ.

Усе відбувалося швидко та якось хаотично. Горіли намети. Зверху падали шумові гранати, коктейлі Молотова, лунали постріли. Ми відтягували перших поранених, несли на щитах, викликали швидку. Потім полетіли вже наші коктейлі, загорілися важкі дубові двері. Ми побачили вогонь у вікнах третього, четвертого поверхів, повалив густий чорний дим. Це було жахливо… Люди намагалися спуститися вниз. Не було пожежних машин, хоча частина розташована буквально за 500 метрів. Наші навіть допомагали «колорадам» рятуватися, притягнули металеву раму від сцени і приставили її до вікон. А бойовики продовжували стріляти…

Із верхніх поверхів летів посуд, якісь папки. Я бачила, як люди звідти просто падали в паніці та розбивалися на асфальті. Поруч зі мною плакали жінки, чоловіки кричали. Хтось рвався до міліціонерів, намагався їх бити, відбирав у них щити, аби покласти людей, яким уже не допоможеш. Тих, хто зміг спуститися зверху по тій рамі, яку поставили євромайданівці, проводили через коридор міліції. Було багато крові. Бачила одного сепаратиста, який спустився зі зброєю, її тут же відібрали. А він кинув шумову гранату прямо в натовп людей, які фактично врятували йому життя.

Нарешті приїхала пожежна машина, та фактично вже не було кого рятувати. Задихалися, бо густий дим заполонив площу. Пожежники ліквідували вогонь при вході в Будинок профспілок, тільки тоді зайшли всередину, за ними міліція разом із журналістами та активістами. На даху ще перебували сепаратисти. Люди не розходилися й чекали їх відправлення до слідчого ізолятора. Не вірили до останнього, думали, міліція їх просто відпустить.

– Яка Одеса сьогодні?

– Місто відходить від шоку й шукає відповіді. На відео бачимо, що коктейлі Молотова спершу летіли зверху, наші почали кидати уже потім. Чітко видно, що на третьому, а потім і четвертому поверхах загорілося всередині, бо вікна ж не були розбиті. Є інформація, що там був задіяний якийсь газ, від чого люди помирали дуже швидко. Маємо свої висновки за фотографіями трупів, за їхнім положенням, нетиповим при звичайній пожежі.

– Отже, це було сплановано?

– Особливо якщо згадати, що передувало трагедії. На Куликовому полі, за нашими даними, було декілька груп – радикальних і спокійніших. Одним хотілося бити нас, бандерівців, та приєднуватися до Росії, інші просто хотіли федералізації, але без Росії. Хтось постійно розкачував ситуацію, хоча спочатку її можна було контролювати.

Але згодом хтось кинув гранату в наш блокпост на так званому «7 кілометрі». Антимайдан тоді відхрестився. Але хтось же сподівався, що ми підемо мститися?! А ще за тиждень до трагедії працівники СБУ затримали групу молодчиків, які підпалили одне з відділень ПриватБанку. Вони готували на 9 травня провокацію з побиттям ветеранів – нібито від Правого сектору. Загалом відчувається ланцюжок: заколот, дестабілізація, донецький сценарій.

– Де прорахувалися сепаратисти?

– Вони не передбачили, що Одеса – не Донецьк, не Слов’янськ! Ми були рішучі, впевнені й непорушні у своєму єднанні. Сподіватися на міліцію – марна справа. Тим більше допускати до провладної антитерористичної організації – маємо нещастя бачити приклади в тому ж Донбасі. Ми їздили на Майдан до Києва, не боялися йти на передову в лютому. Не злякалися й сьогодні. Ці дні для нас були дуже важкими. Але Одеса звільнилася від «колорадів» з Куликового поля. Я горджуся одеситами.

– Невже нині все спокійно?

– Ні, ситуація залишається напруженою. До міста стягуються люди з чужим акцентом. Бойовиків поселяють у санаторії за містом. Ми їх бачили там неодноразово – ходять групами, вичікують. Дуже багато брехливої інформації, щоб люди боялися й нервували. Про Правий сектор ходять легенди. Хоча насправді в Одесі – це 20-30 юних хлопців зростом у середньому по 160 см.

Ще можливі провокації на 9 травня. Ми готові до відсічі. Нацгвардія уже в Одесі. Із різних міст прибули кілька сотників. Вірю, що Одеса вистоїть і переможе!