От колись діти читали, а нині одні комп’ютери в голові — знайома фраза, еге ж? А от чи правдива вона, ми вирішили дослідити. Подалися на цілий день в обласну бібліотеку для дітей…
Тільки переступаєш поріг і таке відчуття, що потрапив в інший світ — той, у якому найбільша проблема — це домашнє завдання. Піднімаєш голову і посмішка сама розпливається обличчям — принцеси, принци, коти у чоботях.
Наразі в бібліотеці записані 10 000 маленьких читачів
«Ці розписи у 80‑х зробив художник Ярослав Соколан, — каже директор бібліотеки Ірина Тацакович. — Ми з них лише пилюку легенько витираємо. А взагалі-то, саме приміщення — пам’ятка архітектури місцевого значення. Збудоване ще у 1895 році. А з 28 серпня 1945‑го тут дитяча бібліотека. Нині, як методичний центр, вона обслуговує ще й усі 38 дитячих бібліотек області».
Зараз тут на повну готуються до свята. «Щорічно у кінці березня по всіх дитячих бібліотеках проходить всеукраїнський тиждень дитячого читання, — каже директор. — Одна бібліотека вибирається як головна, і там відбувається урочисте відкриття. Цього року пощастило нашій. 20 березня буде великий концерт у ляльковому театрі, чекаємо багато гостей».
Що є про Роксолану?
На другому поверсі у відділі для 5‑9 класів набилося зо два десятки школярів. Ого! Втім ці читачі — потенційні, бо то екскурсія з Угринівської школи.
Менші слухають, а старші збилися у гурт, хіхікають. «Я би краще в комп’ютер вдома пограв», — буркає величенький хлопчина. «Тобі тут цікаво?», — питаємо в чорнявого хлопчика. «Нє-а», — відказує той, хоча хвилину тому захоплено розглядав чорні діри у книжці з астрономії. Вчителька голосно просить слухати. Зграйка дівчаток зібралась біля стелажа. Знайшли «Роксолану», з розмови чути — фанатки серіалу. «А ще про Роксолану щось є?» — питають. Бібліотекар витягає Загребельного та Назарука. «Тут малюнків нема», — розчаровуються дівчатка.
Далі — читальний зал. «Можете підходити, брати книжечки, дивитися, — припрошує екскурсовод. — От скільки журналів є. У нас записано 10 тисяч читачів, і аби обслужити їх, є близько 150 тисяч книг». Хлопчина, який п’ять хвилин тому хотів до комп’ютера, захоплено відкриває рота.
Заввідділом книгозберігання Євгенія Горбата на диво спритно пересуваєтся тутешніми лабіринтами
Познімали книжки, розглядають, перешіптуються. «Будете нашими читачами?» — питає бібліотекар. «Угу», — несміливо гудять школярі. Але ось підійшла перша дівчинка, за нею друга… Процес пішов.
Бібліотекарі кажуть, такі екскурсії не рідкість. Дуже добрий спосіб залучати нових читачів.
Діти приходять? «Ну, так з півсотні на день є, — говорить бібліотекар Надія Тимків. — Часто ходять батьки, кажуть, діти завантажені. Переважно беруть твори зі шкільної програми. Найбільше читають на канікулах». На піку популярності нині фентезі — «Ерагон», «Сестри Грім», «Гаррі Поттер», Толкінова епопея, видно, що пройшли вже не через одні руки. А з українських у фаворитах (хто б сумнівався) — Всеволод Нестайко. З новішого — трилогія Рутківського «Джури».
«Маєте Чемериса?», — у відділ вихором влітає жіночка. Поки дівчата шукають, ми розпитуємо. «Та я дитині беру на реферат, — каже пані Люда. — Ми і на скрипці граємо, і олімпіаду з малювання маємо. Якби дитина всюди сама ходила, то її б не стало. А так я принесу, вона напише і вже розумніша стала».
«Хочете щось веселе покажу?», — питає бібліотекар Надя і простягає складений аркуш. Виявляється, для себе зробили добірку школярських ляпів. Перелік цікавий: Іван Беркут, Вальтер Скат, Остап Пушкін, Дидирон (так перекрутили Анатолія Дімарова), Олександр Вольт — от і спробуй здогадатися, що то просять Оскара Уайльда.
Але веселитись нема коли. Йдемо «за лаштунки».
Лабіринтами книг
«Як до нас приходять книги? Іду в магазин, беру з собою дівчат з відділів обслуговування, бо вони краще знають, що запитують, і вибираємо, — розказує заввідділом комплектування і обробки літератури Світлана Недільська. — Коли казначейство перераховує гроші, самі сумками забираємо новинки. Минулого року нам дали 25 тисяч грн., то отримали 1226 книжок. Скільки буде цьогоріч, ще не знаємо. Колись, як бібліотеки комплектувалися централізовано, було набагато більше, і по 25‑30 примірників однієї книжки, а нині як є п’ять, то вже багато».
Потім книжка проходить повну обробку: її заносять у всі каталоги, шифрують, аби було зручно знайти. Робота прозаїчна, але без того нікуди.
Відділ книгозберігання. Тут цікавіше. Височезні стелажі, вузесенькі проходи, і той запах, який мають тільки книжки. Картина захоплює. Навіть заввіділом Євгенія Горбата чимось нагадує казкового персонажа — таку собі енергійну книжкову бабусю.
«Я тут пенсіонер, — каже вона, — от зараз Нелю готую собі на заміну», — киває на молоду помічницю. І затягує в ті лабіринти. Пройти можна лише боком, а жінка пробирається так спритно, що тільки краї спідниці миготять. «От там історія, — показує аж під стелю. — А знаєте, як ми книжки туди кладемо?». У чобітках на каблучках, переставляючи ногу зі стелажа на стелаж за мить опинилася на самому верху. «Ніколи не падали?» — мимоволі виривається питання. «Ні. За роки вже наловчилася, та й стелажі дуже міцні».
Дорогою назад згадує, що треба поставити на місце Стельмахові «Чотири броди». «Давайте я сама, бо коли ви туди лізете, то мені страшно», — спиняє її Неля. Пані Євгенії лишається коментувати знизу: має бути на букву «ч», бо як не туди поставиш, то потім не знайдеш.
Першою читає мама
Під кінець — у відділ для малечі. Застаємо там маму з донечкою. «То дуже гарні читачі, — прихвалює заввідділом Тетяна Назарук. — Софійка ще до школи не ходить, а в неї вже другий формуляр заповнений». Сама читає? Дівчинка ніяково ховається за маму, та відповідає: «Ні, поки що я, але вона вже букви знає».
«Дитину треба й можна зацікавити до книжки, — каже пані Тетяна. — Тим більше нині такі гарні є, з малюнками. Кожному знайдемо до вподоби. От пригадую випадок, ми маємо дуже гарну серію «Я люблю читати». Один хлопчик ніяк не міг застати книжку про «Титанік» з цієї серії, аж у листі до Миколая її попросив. То вже взяли й дали йому з читального залу. Або ж от приходить мама і розказує — під час екскурсії доньку записали в бібліотеку, та то таке свято було!».
Уже вдома дуже хотілося хоч втримати той добрий дитячий настрій. Чудово допомогла «Аліса». Спробуйте і ви — почитайте з дитиною. Буде і настрій, і близькість, і зародок любові до друкованого слова.
