У Павлівці (Тисменицький район) працює справжня школа поштових голубів. Нещодавно там відбувся міжнародний пташиний турнір
Спорт-інтернат
У Павлівці п’ять років тому замешкало подружжя Марії Когуч і Матіаса Гопфнера. Це вони перетворили давно занедбану колгоспну стайню на… великий голубник. Голуби — давня пристрасть німецького підприємця. Тож, коли він переїхав жити в Україну, батьківщину дружини, то привіз із собою і найдорожче — птахів. Треба сказати, що пані Марія спочатку зовсім не була у захваті від чоловікового хобі — і витрат чимало, і праці. Проте, куди голка — туди й нитка.
Пліч-о-пліч трудились і таки довели до ладу затишну «домівку» для птахів, зайнялися їх розведенням. А оскільки «поштарям» необхідні тренування і змагання, то заповзялися створити голубодром — справжній спортивний центр із комп’ютерними системами реєстрації польотів. І ось тепер, чотири роки потому, пан Матіас може з гордістю констатувати: «Фактич-
но у нас діє школа спортивних голубів. Маємо і ветеринарів, і тренера. Усе — професійно, тож люди з різних країн довіряють нам своїх молодих птахів. З 25‑30‑денного віку голуб’ята тренуються і через три місяці, наприкінці серпня, проводяться фінальні змагання».
Це таки дійсно школа, а точніше — інтернат. І щоб завершити в ньому свою науку, сизокрилим доводиться проходити неабиякі випробовування. Річ у тім, що голубів здавна цінували за їхню здатність безпомилково знаходити дорогу додому. Це нині наші листи їдуть потягом, літаком, Інтернетом. А колись поштарями були саме голуби. Та відколи пернатих «листонош» відправили у відставку, перетворились вони на спортсменів.
Яструбу — м’ясо, вітрові — пір’я
Щоби стати чемпіонами, малюки, зібрані від різних власників в один голубодромівський «гуртожиток», мають добре запам’ятати нове помешкання і набути хорошої спортивної форми. У широкий світ вилітають не одразу: на початках тільки ознайомлюються з місцевістю, згодом молодняк вивозять на найменші дистанції і випускають у політ з відстані 5, 10, 15, нарешті — 100 км. Ось тоді вже й видно, хто є потенційним лідером, а хто — аутсайдер. І вже на дистанцію 325 км випустили цьогорічних фіналістів: із містечка Райгород на Вінниччині вони мали наввипередки повернутися до своїх гнізд. Поки «спортсмени» стартували на світанку, на голубодромі збиралися їхні господарі з України, Австрії, Бельгії, Молдови, Литви та Німеччини. Влаштовувалися — хтось просто неба, а хтось — біля монітора, на якому миттєво висвітлюються дані прибулих птахів.
Втім, як з’ясувалося, прилетіти першим — ще не означає перемогти. Голуб повинен ще й зайти у голубник, де встановлено спеціальну антену, яка пеленгує його індивідуальний номер, зазначений на кільці. Тож коли «спортсмен», що повернувся третім, замість іти додому всівся на даху чистити пір’я, емоції глядачів зашкалило. Не допомогали ні вмовляння, ні солона лайка: пропустивши до «помешкання» навіть тих, хто з’явився на горизонті значно пізніше, третій увійшов до голубника… сімнадцятим, на розпач свого власника.
Похвилюватися довелося багатьом: добігає кінця сьома година змагань, а більшості птахів нема. На думку спадає найгірше. «Із птахами різне трапляється в дорозі, — розповідають голубоводи. — Ось минулого року пролітали над свіжозаасфальтованою дорогою біля Генічеська. Блиск гарячої смоли, очевидно, видався птахам великою калюжею, то й сіли бідолахи на неї «попити водички». Загрузлу в липкій масі зграйку спортивних голубів переїхав автомобіль. Трапляються й інші трагедії. Мисливський сезон — відкрито. А як здобичі немає, то деякі горе-мисливці відстрілюють все, що рухається, — голубів теж. Вже не кажемо про шулік. Тоді вже все як у прислів’ї: яструбу — м’ясо, ґазді — послід, а вітрові — пір’я». Організатори змагань кажуть, що й це — далеко не всі можливі ризики.
«На голуба в польоті впливають численні фактори, — розповідає Марія Когуч. — Це і погода, і магнітні бурі, й вітер. Минулого року ми випустили голубів, а тут відбулося раптове значне зниження температури — великий катаклізм для птахів. Тож вони втратили орієнтацію і відлетіли в зовсім інший бік. Казали, що ловили їх і в Молдові, і в Румунії. Довідатись про походження голубів можна за кільцями на лапках. Проте, коли вони, знесилившись, пристають до мешканців інших голуб’ятень, то їхні господарі переважно закривають чужинців і розпочинають з них селекцію. Можна сказати, це — різновид піратства. Мало трапляється таких людей, що дадуть знати про втраченого птаха і повернуть його».
Любов і золото
Однак на злодіїв часто чекає велике розчарування: роки нелегальної селекції і вкладені у неї кошти можуть виявитися марними, адже лише справжній власник знає, результатом яких схрещень став його голуб, які фізичні дані у його предків, а відтак — який спортивний потенціал у нього та його нащадків. В результаті вдалої селекції на світ може з’явитися хороший «марафонець», сильний «спринтер», а може — цілковитий «нездара».
Власне на виведення найобдарованіших птахів і спрямовують зусилля голубоводи. Матеріальною сатисфакцією за багаторічну працю часом бувають напрочуд вдалі угоди: подейкують, що за суперчемпіонів на виставках пропонують дуже великі суми. Але трапляється, що селекціонер не погоджується продати свого плаха ні за які гроші, адже він — його гордість.
Успішність голуба — насправді не єдина його цінність в очах власника. Іноді між людиною і птахом складаються напрочуд теплі стосунки. Назвіть це як хочете — любов, дружба. Відомий львівський селекціонер Євген Жук дуже пишається своєю голубкою, яка здобувала звання кращої у сезоні не тільки на Львівщині, але й в Україні. Його дружина, пані Ольга, каже: «Словами не передати, як вона його зустрічає: і дзьобиком «цілує», і шнурівки на мештах розв’язує. А мене тільки-но побачить — відвертається, ігнорує». Нотка «ревнощів» зрозуміла. Дружину звати — Оля, а голубку — Олечка.
…Надвечір господарі зітхають із полегшенням: більшість «поштарів» таки щасливо повертаються на голубодром — живі та здорові. Це перші змагання у їхньому пташиному житті, але в багатьох попереду спартакіади та олімпіади. Так, так — проводяться олімпіади й серед голубів. Самі вони про це й гадки не мають — просто поспішають до рідної домівки, а лаври дістаються господарям. Цього року «золото» та «срібло» отримав киянин Руслан Свердел, а третє місце — за Іваном Безверхим із Ковеля. Вельми почесно опинитися й у двадцятці найкращих. Втім, кращих лише цього сезону. Наступний принесе нові здобутки і, можливо, відкриє нових чемпіонів.
Comments are closed.