У Калуші й досі триває смертельна боротьба. Раз на тиждень, щосуботи. Це гра, називається вона — «Криївка». Два роки тому в місті започаткували її серед молоді. Всі знають про забавку «Мафія», а тут їй додали українського колориту — вираховують енкаведистів.
Від вірності кожного
Усе це твориться у старому приміщенні, в центрі Калуша, в офісі громадської організації «Молодий народний рух». Приміщення розташоване на другому поверсі. Поки піднімешся, вже входиш у настрій гри. Старі криві сходи, товстезні сірі стіни, майже темрява.
Серед лісу, біля вогнища, грати ще цікавіше
Негативної історії цей будинок не має. Раніше тут був польський банк. Управління НКВД у місті розташовувалося трохи вище по вулиці Бандери, нині там музична школа № 1. До речі, нещодавно там у підвалі розкопали ще одне приміщення, де, припускають, і була катівня. Але далі не про це.
Гра «Криївка» народилася два роки тому. Якось після тренінгу про моральні та національні цінності молоді люди сіли грати в «Мафію». Пограли, а потім задумались: які в нас цінності та чи близька нам ця гра? Довго дискутували й вирішили, що забавка таки непогана, але їй не вистачає національного колориту. Був серед них і голова обласного осередку «Молодого руху» Олег Савка. Пізніше він поїхав до Києва і привіз від столичних молодих рухівців придуману ними «Криївку».
«Нам близька повстанська тематика, — каже Олег. — А ще в цій грі ми намагаємося показати іншу правду та розвіяти дезінформацію про злочини УПА, бо чинили це псевдобоївки та агенти НКВД, яких було важко виявити. У грі ми це показуємо, що ти не знаєш, хто може бути тим Юдою, який продасть і тебе, і всю справу. Це якраз друга половина 1940-х років, коли енкаведисти у великих селах мали свої гарнізони, а ліси ще належали Україні. У криївках доля кожного залежала від вірності всіх. Якби серед них був один зрадник — гинули всі».
До гри підійшли дуже серйозно, врахували всі деталі. Тут є своя мова, персонажі, легенди. А ще розробили спеціальні карти.
Кум сам не піде
Карт у колоді десять. Саме стільки людей потрібно для гри. На них зображено сім повстанців і трьох енкаведистів. На картах УПА — тризуби, на ворожих — серп і молот. За словами Олега Савки, персонажі на тих картах — реальні люди.
Серед повстанців є капелан — військовий священик. На його карті зображено Біблію. Однієї ночі він сповідає когось із гравців, і той відкриває йому свою карту. Також в УПА є карта лікаря, який може когось врятувати.
Звісно, для справжнього українського колориту є й карта кума. «Але це такий кум, що з гри сам не піде, — сміється Олег Савка. — На його карті є лопата, і коли його вбивають, він встигає тою лопатою… забрати з собою ще когось».
Карта головного повстанця зі служби безпеки (СБ) вирізняється іонічним тризубом. За правилами, СБ кожної «ночі» перевіряє одного з гравців. Людина з СБ показує номер гравця провідникові, а той киває — ворог чи ні.
Останні три повстанські карти — звичайні вояки, які шукають зрадника.
З ворожого боку є лише три карти. Дві — прості енкаведисти. «На їхніх картах — серп і молот, а внизу значок — народний комісаріат внутрішніх справ, або, як ще називають, лицарі плаща і кинджала, — розповідає Олег Савка. — Ці люди не були червоноармійцями, і з УПА ніколи не воювали. Вони жили між мирними мешканцями й там шукали ворогів».
Остання карта — генерала контррозвідки. «За легендою гри, НКВД вже знає керівний склад УПА, і хто найбільш небезпечний, — пояснює Олег. — Цей генерал має той список — план НКВД, який він привіз з Москви. План треба виконати, тобто повбивати людей зі списку. Він визначає, кого треба вбити. Показує іншим енкаведистам номери, наприклад, 3, 5, 7. Тобто всі наступні «ночі» вони повинні вилучати саме цих гравців».
Ведучого у грі називають, як і має бути, провідником.
Півхвилини на заповіт
До речі, про мову — кожен виступ гравці починають словами: «Слава Україні!». Після виступу кожен обов’язково дякує. Далі ти не маєш права говорити, навіть якщо щось забув.
За правилами, спершу йде коло обговорення, коло висунення, голосування — хто ж може бути зрадником. Гравця, який набирає більше голосів, людина із СБ «вішає на сухому дубі».
«Наша гра виховна, — стверджує Олег Савка. — З одного боку, інтелектуально-стратегічна, а з іншого — військова. Йде війна: УПА проти НКВД. І наша гра досить жорстка та дисциплінована. Слово — лише з дозволу провідника. Якщо хтось вигукує, вночі не засинає, то далі три попередження і виключають з гри. У такому плані вона дисциплінує. Ще один виховний аспект — ти маєш хвилину, аби вкласти свої думки та донести їх до побратимів. Хоч вона й військово-стратегічна, але часто більше подобається дівчатам, ніж хлопцям».
Також вся гра супроводжується колоритними словечками та фразами: «я порядний повстанець і не можу бути ворогом…, за своїх побратимів…, за кращу долю України…, наздогнала ворожа куля».
Зазвичай тому, кого вона таки наздогнала, дається 30 секунд на заповіт. Він каже, кого підозрює, аргументує підозри, дякує та відправляється на цвинтар — крісла позаду. Виграє та команда, в якій залишиться більше гравців.
Олег Савка дуже надіється, що «Криївка» згодом зацікавить молодих українців, і вони більше вивчатимуть історію УПА та й загалом історію України. До речі, після кожної гри, вмикають історичні документальні фільми, обговорюють їх, дискутують. Ці бесіди також називаються доволі колоритно — гутірки.
«В ігровому фоні легше сприймається історія, — каже Олег. — Саме вона формує у людини ставлення до того всього, до боротьби, до країни. Найперше «Криївка» — це пропаганда повстанського руху».
Comments are closed.