Минулими вихідними, 21-23 вересня, у Верховині гучно протрембітав двадцятий ювілейний міжнародний гуцульський фестиваль. На ньому зійшлися понад 1400 учасників і десь 4-5 тисяч гостей.
З погодою пощастило. Перед тим дощило, але до свята, певно, верховинці домовилися з небесами. Стадіон, гори, сонце, сине небо, за горбами — засніжені вершини Чорногірського хребта. Народу — море, всі гуцули, хіба крім журналістів. Із Прикарпаття, Закарпаття, Буковини, купи ближніх і дальніх сіл, Львова, Києва, Сум (!), Сербії, Польщі. Виглядало, що гуцули є всюди, але у Жаб’єму (стара назва Верховини) їх найбільше, бо то гуцульська столиця, як сказав не хтось там, а Іван Франко.
«І сьогодні гуцульська столиця вітає двадцятий міжнародний гуцульський фестиваль! — лунає зі сцени. — Вітаємо вас, гуцули, зі славним ювілеєм! Запрошуємо на сцену поважних гостей нашого свята!».
Звісно, спочатку — урочистості, привітання від представників церкви та влади. Хоча народу відчутно не терпиться: вони не дуже хочуть слухати інших і вже давно готові показати себе. Багато учасників давно знайомі, не бачилися з попереднього фесту й дуже раді зустрітися знов. «А Микола є?», — питає один поважний вуйко іншого. «Та він десь тут, біля шашликів, скоро має підійти», — відповідає той. У стрімкому гірському повітрі відчутно пахне святом: м’ясом, сиром, верховинським пивом.
«Ми з села Банилів Вижницького району Чернівецької області. Мене звуть Іван, — серйозний дядько у справжньому гуцульському строї із задоволенням відповідає на журналістські запитання. — О, ми так на таких святах уже не вперше, двадцятий раз. Щоразу краще, люду більше. Нас десь 30 приїхало. Будемо показувати весілля. Ні, молоді майже нема — лишень молодий і молода».
Веселі бабці поруч заводять співанки. Спочатку тихо, потім усе голосніше. Всі всіх фотографують, роблять відео на камери, фотоапарати та просто мобільні телефони. Серед натовпу одразу видно гостей здалеку, «негуцулів» — бо мають круглі очі та особливо захоплюються сувенірами.
«Тут дуже класно, — каже молода сімейна пара. — Ми з Донецька приїхали, до друга, відпочивати. Сьогодні — перший день. Побудемо на фестивалі, а потім підемо десь у гори».
У палатках по периметру стадіону — чого тільки нема. Дерев’яні ложки, посуд, бартки, вовняні шкарпетки, ліжники та, як без них, найрізноманітніші вишиванки. Ціни не дуже кусаються, адже тут зібралися майже всі свої…
«Беріть, підходьте, — весело запрошують троє хлопців, які продають мед-пиво та сирних коників. — Ці по три гривні, ці — п’ять, але є й великі — по 12 гривень. Ми з Косова, на фестиваль щороку приїжджаємо. Так, тут нині дуже добре, але того року, в Косові, було краще!». Справді, було б дивно, якби косівчани своє місто не похвалили.
Після урочистостей на стадіоні народні колективи розійшлися по майданчиках — змагатися в конкурсній програмі. Для них це дуже серйозно. Вони ретельно готувалися та готові вивернутися навиворіт, аби перемогти.
Втім, були не лише співи-танці. У науково-практичній конференції про життя Гуцулії взяли участь 130 делегатів, були навіть гості з Естонії та Молдови. Відкрили пам’ятний знак «Етно-географічний центр Гуцульщини». Також відбувся міжнародний конгрес гуцулів. Після нього — гала-концерт і нагородження переможців. Тоді естафету фестивалю передали у Путильський район (Буковина). Саме там зберуться гуцули наступного року. Завершилося свято грандіозним феєрверком.
Напевно, на гуцульських фестивалях усіх гостей муляє одна думка: «От, вміють люди гуляти!». Адже праці на святах не видно.
Comments are closed.