Душпастирство в Криму

Отець Ігор Гаврилів з Івано-Франківська 14 років опікувався греко-католицькою парафією в Ялті. Коли розпочалась анексія Криму, був змушений вивезти родину на малу батьківщину. Як живеться греко-католикам під російською окупацією – про це він розповів «Репортеру».

На службу Божу за квитком

Служити в Ялту отця Ігоря Гавриліва призначили у 2000 році. Точніше, він зголосився сам. На вибір було три міста – Кіровоград, Черкаси, Ялта. Священик просто запитав, де найбільше потрібен. Відповіли, що в Ялті, бо там немає постійно священика, а громада, хоч і невелика, а дуже просить.

За словами отця Ігоря, приїхав туди не на голе місце. До нього там працювали кілька священиків, а парафія УГКЦ офіційно діє ще з 1992 року. От і заопікувався 30 родинами. Коли покидав Ялту, каже, їх було вже більше. Свого храму не мали, а почергово відправляли з римо-католиками у костелі, що стоїть серед міста.

«Колись там був краєзнавчий музей і на початку 1990-х, коли приміщення ще не передали релігійним громадам, парафіяни мусили купували квитки на виставки, – розповідає священик. – Музей на годину закривався і так відправляли Літургію. Потім знов відкривали для туристів».

У 2011 році греко-католики освятили свою невеличку церковцю Пресвятої Трійці. Через рік Блаженніший Святослав перевіз сюди мощі святого мученика Климента. Але основним місцем служіння все одно залишався костел. Так зранку в будні правлять греко-католики, а ввечері – римо-католики. У святкові дні навпаки.

«На початках місцеві, ті, що не наші парафіяни, до мене ставились упереджено, всілякими способами старалися, аби нас було менше видно, – стверджує отець Ігор. – Наприклад, не запрошували на якісь заходи у місті. Я просто приходив сам. Звикли. Хоча скажу, що після Помаранчевої революції ставлення до УГКЦ трохи змінилося на краще, але потім – як було. Незважаючи на це, наша громада досить серйозно розвинена. Є парафії у Керчі, Сімферополі, Севастополі, Євпаторії».

За словами отця Ігоря, кістяк громади на 80 % – люди із Західної України, які переїхали сюди на роботу чи за станом здоров’я.

Всі в московський патріархат

Коли розпочалася окупація Криму російськими військами, в Ялті цього спершу не відчули, каже священик. Містечко курортне, а тому там немає якихось надважливих військових об’єктів.

«Загрозу відчув отець Михайло в Керчі, – розповідає отець Ігор. – Він бачив, як через Керченську протоку переправляли війська. І отець Богдан у Євпаторії, бо там є зенітно-ракетний комплекс. Отець Микола в Севастополі відчув, мабуть, найбільше, бо його арештували та відкрили кримінальну справу за екстремізм. Вдома знайшли бронежилети, які передали для українських військових. Просто не було, як інакше передати. Я також опікувався військовою частиною від міністерства внутрішніх справ».

Коли все це розпочалося, священики думали, чи вивозити свої родини. Знали, що на них можуть тиснути через рідних. У отця Ігоря вже був такий прикрий випадок у 2007 році.

Комусь дуже не подобався цей активний священик, що організовує хресні ходи містом, бере участь у різних акціях, ще й планує будувати церкву. По телефону погрожували невідомі, що тринадцятирічний син може не повернутися зі школи. Потім пропонували переходити в московський патріархат або забиратися з Ялти. Тоді все обійшлося, але цього разу вирішив не ризикувати.

Тиждень перед референдумом усім священикам, які служили в Криму, дали благословення, аби вивезти звідти родини, а самим повернутися назад.

«Коли ми вже вертались у Крим, то у Красноперекопську попрощалися з одним отцем, що їхав у Керч, а я з ще одним священиком відправилися у бік Євпаторії, – говорить він. – Далі Євпаторії ми не доїхали. Отримали повідомлення, що нашого отця Миколу Квача заарештували в Севастополі. І нам сказали нікуди не рухатися, вимкнути телефони та пересидіти у безпечному місці. В мережі тоді з’явилися повідомлення, що двох священиків викрали, але то була неправда, ми просто сховалися».

Отець Ігор говорить, що мав у Криму розмову з людьми з російської розвідки. Каже, тиснули на те, аби разом із громадою переходив у московський патріархат. Обіцяли золоте майбутнє.

Тож у Ялті священик довго не затримався – 17 березня повернувся до Івано-Франківська. Каже, перед тим ночував у парафіян, аби вдома не показуватися. «Лиш якось на світанку прийшов додому, знаєте, було таке цікаве відчуття сильної тривоги, – говорить священик. – Ти знаєш, що сюди вже не вернешся. І з дорогих серцю речей нічого не можеш взяти».

Бояться Церкви

За словами отця Ігоря Гавриліва, люди сильно переживали, що буде з церквою і чи її не заборонять. Каже, всіляко заспокоював, що то все тимчасово. «Зараз там іде велика інформаційна війна, зокрема й проти УГКЦ, – говорить він. – Цілі передачі показують. Дивно, бо в Криму наші громади невеликі, але чомусь їх сильно бояться».

Але відправи в Ялті не припинилися. Зараз там служить отець-редемпторист, у Керчі – студит з Унева, у Севастополі – отець-василіан. Церква вирішила, щоб там зараз служили саме монахи, бо вони менш вразлива верства священицтва, на них через сім’ю не натиснеш.

До речі, і зараз до отця Ігоря телефонують його парафіяни. Розповідають новини. Хтось каже, що все нормально, а хтось, що дуже погано. Хтось змінив громадянство, а хтось ні.

«Із тим громадянством усе дуже заплутано, – говорить священик. – Якщо хтось з родини і бере російський паспорт, то через нерухомість, бо її треба якось легалізувати чи продати. Є багато сімей, які просто закрили свої домівки й переїхали. До Івано-Франківська вернулося таких п’ять сімей. На днях у Львові зустрічався зі своєю парафіянкою, то вона казала, що люди змінювали паспорти заради збереження робочого місця. А через тиждень їх звільняли. На їхнє місце приїхали люди з Росії. І як їм бути? В Україні вони зрадники, і в Криму нема де подітися. Йдуть на біржу праці, а там пропонують роботу десь за Уралом».

Отець Ігор зізнається, що старається менше говорити з колишніми парафіянами, бо тепер вони мають нового пароха. «Не хочу, аби люди жили минулим, – каже він. – Треба жити теперішнім і майбутнім. Я просто вірю, що все буде добре і молюся за це».