СВІЖЕ:

До Польщі — на закупи

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Думаєте, нині, аби отримати польську шенген-візу на рік, треба купу паперів, грошей і часу? А от і ні.

Все доволі просто, особливо для Західної України. Ми вже понад рік можемо отримати візу «на закупи», яка дійсна 21 день, тиждень перебування. Потім легко оформити багаторазову, річну, 90 днів перебування, не гіршу за стандартний шенген. Єдине — треба пред’явити чек (фактуру), який засвідчує, що ви таки з’їздили на ті закупи.

П’ята ранку — першими на вулиці Перемишля виїжджають грейдери та піскорозкидувачі

Чом не поїхати, подумали ми з колежанкою. Але те, що виглядало цікавою пригодою, перетворилось у тест на витривалість.

Сніг не пускає

Віза — без проблем. Документи до візового центру на Короля Данила, 35 євро, 200 грн. і через тиждень нам повертають завізовані паспорти. Їдемо до Перемишля. Туди близько, є прямий автобус, який ходить щовечора (19:50), крім суботи, квиток — 132 грн.

І тут ми помилилися вперше. Зібралися їхати в останні вихідні перед закінченням терміну візи. Взяли квитки, забронювали хостел, бо хотіли лишитися на ніч, аби й містом нагулятися, і магазинами находитися. А тут форс-мажор — через сніги рейс відмінили. Тому довелося відпрошуватися з роботи та їхати серед тижня – тільки щоби вчасно «пробити» візу.

Хоч і знову був сніг, але наш «Неоплан» уже стояв на платформі. Пасажирів — з півсалону. Що дорога буде не простою, стало ясно ще при виїзді з міста. Водій петляє між ямами й горбами, автобус ледь повзе. У салоні темно, нарід куняє. Десь біля Львова російськомовна жіночка починає допікати водіям: «Пачему так долго, у вас же графік єсть!». Один з двох водіїв ніби того й чекав — видає довгу тираду: про наші дороги, державу, про цю жіночку та начальника автодору. «Ви що, не бачите, які дороги, не чіпайте шофера, най собі їде», — миттєво сформувалася група підтримки з жіночок у салоні. Хтось ще й додав: «Пані б краще на кордоні рота не розкривала, бо поляки росіян йой як не люблять». Пані пригрозила поскаржитися в автоінспекцію та принципово замовкла. Інші ще довго фиркали…

 

Нарешті, Шегині, наші пропустили швидко, народ ще встиг збігати у «Duty-free» по дешевий якісний алкоголь. Ми ж вирішили — купимо дорогою назад. Ось вам і помилка № 2 — коли вже «назад», то вхід у магазин безмитної торгівлі заборонений.

Поляки змусили чекати. Поки оглядали автобус і все, що в ньому є, пройшло години зо дві.

Акція Зима

У Перемишль приїхали о пів на п’яту ранку за польським часом. Кілька жіночок вийшли з автобуса ще на об’їзній, біля супермаркету «Tesco». «Він уже працює, там можна все купити, повно бутіків, більше ніде їхати не будемо».

Ми ж вирішуємо їхати до автовокзалу — спитати, чим доїхати назад та й місто подивитися. На платформах гуляє вітер, каси ще не працюють, тільки збоку цілодобове кафе світить вивіскою. Більшість народу направляється саме туди. Кафе, як кафе, пластмасові букетики на столах, кава у надщерблених чашках (до речі, коштує кава п’ять злотих — десь 13 грн.).

Дізнаємося, що магазини починають працювати не раніше восьмої, тож треба себе ще десь гуляти добрих дві години.

Перемишль ще спить, а ми бредемо у бік старої дзвіниці, яку зогледіли з автовокзалу. Що дивно оку українця, і тротуари, і дороги — мало того що рівні, та ще й чисті. На порожніх вулицях ґаздують грейдери та машини з піском. На лобовому склі кожної білий аркуш із написом «akcja zima». А в Украї­ні яка акція — руїна?

Стара частина міста, яку ми буквально пробігли, дуже скидається на Львів. Надивилися тільки на фасади музеїв і костелів, заскочили на Замкову гору, з якої відкривається фантастична панорама на місто. Але скажений вітер швидко загнав нас назад на автовокзал.

Незлим тихим словом

Час іти на закупи. Але куди? Тут і сплила наша чи не найголов­ніша помилка. Дуже пошкодували, що не видрукували карту та не позначили собі, куди саме варто забігти. (Вже вдома подивилися, що з коментарів на форумах можна було скласти непоганий маршрут). Знаємо, тільки про теє «Tesco», яке розхвалювали жінки в автобусі. І де воно? У старшого пана українсько-польським суржиком вдалося випитати дорогу. Ну, кілометри два пішки.

 

І яким же тихим словом ми згадували тих жіночок! Бо працював лише харчовий супермаркет. Бутіки, кантор, бістро — все зачинено. А коли відкрилося, ми ще раз «передали привіт» жіночкам: бутіків було десь аж вісім, асортимент… не дуже широкий. Спинилися біля взуття. Ціни, до речі, потішили. Найдорожчі жіночі черевики — 99 злотих (258 грн.), найдешевші кеди — 49 (120). На вигляд дуже непогані, а якість? Час покаже. З привітною продавчинею порозумілися запросто. Досить було сказати чарівне слово «фактура» і та за п’ять хвилин оформила потрібний чек.

З харчами теж помилилися, бо треба було скласти список. Ціни — не рівня нашим: сир маскарпоне — 5,8 (15 грн.), камамбер — 4,2 (11 грн.). Вибір м’ясного прос­то величезний, але ми нічого не взяли, бо… забули. Натомість купили якісь креми, сіль для ванни, зубну пасту, а потім «доїхали», що вони тут навіть дорожчі.

Біля адміністратора магазину, яка «переводила» звичайні чеки у фактури, зібралася ціла черга. Вгадайте, якою мовою в ній спілкувалися?

Не товар — постоїш

О пів на першу ми вже поняття не мали, куди ще йти і що ще купувати, тож вирішили вертатися додому. Знали, що франківський автобус виїздить з автовокзалу о 13.20. Знову йти на вокзал та ще й з пакетами сил уже не було, тож вирішили спинити його на найближчій зупинці. І тут — ще помилка: ми не взяли квитки, хоча зранку це було просто.

Чекали десь з годину, думали, проґавили. Але ж ні, їде рідненький і (яке щастя!), зупиняється, хоч міг і мимо проїхати. Все, нарешті, це закінчиться — можна буде сісти, зігрітися, розслабитися. Ні! Люду в автобусі небагато, але вільних місць нема. Кожен чимось закупився та свої клунки «посадив» на сусіднє крісло. Зогледіли, що на задніх місцях сидять лише три жіночки. Але пару кроків в їхній бік і починається крик: «Чого йдете, тут усе зайнято, ви тут місяця не займали, якби не ми, то цього автобуса взагалі б не було!». Огрядна тітонька розправила плечі — не підходь. Прийшов один із водіїв, заспокоїв, нас посадив на своє місце — позаду колеги, а сам сів на відкидне біля дверей.

Польську митницю пройшли без проблем, наша — три години. З кордону до львівської об’їзної дорога рівненька, до Євро робили — півтори години. А от звідти до славного міста Франкового — шість годин, лише 130 км, але суцільного бездоріжжя.

На вокзал приїхали о пів на першу ночі. Ранком мали пов­ний набір: кашель, нежить, головний біль. Дорогою на роботу з маршрутки побачили «наших» перекупок — ті вже торгували біля базару привезеним крамом. Ото залізні цьоці!

А ви, сподіваємося, в разі чого хоч врахуєте наші помилки.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

СХОЖІ НОВИНИ
гроза
будівельники
земля
ОСТАННІ НОВИНИ
свічка
Прикарпаття втратило захисників Івана Грицьківа, Руслана Івасютина, Максима Симоненка й Богдана Гриніва
гроза
Грози й сильний вітер: якою буде погода на Прикарпатті в останні вихідні весни
будівельники
Щоб зменшити вплив чиновників, у Франківську створять спілку будівельників
707532220_1655291172445485_3876685654471689489_n
На Косівщині портрети загиблих військових встановили біля радянського пам’ятника
земля
Прикарпаття стало найдорожчим регіонам України за вартістю сільськогосподарської землі
чукалівка
У Чукалівці проведуть першу щомісячну панахиду за полеглими захисниками
Благо
“єОселя” за новими правилами: чому Івано-Франківськ виграє на тлі загальноукраїнського дефіциту нового житла 
ветеран військовий
“Планові навчання спецпризначенців”: франківський ТЦК прокоментував відео із затриманням військових
ікона 3
У Калуші освятили тактильну ікону для людей із порушенням зору
707764778_1591747799188137_2284379840382441082_n
Останній дзвоник в Івано-Франківську: у школах громади завершився навчальний рік
театр-єшкілєв (3)
Театр у місті ролей і постановок. У Палаці Потоцьких дискутували про конкуренцію з ШІ та елітарність
634088927_913951457945751_3790637413099894809_n
Забив та скинув тіло в криницю. Галицький суд виніс вирок за вбивство в Дубівцях
Прокрутка до верху