Іванофранківці Юлія Плисюк і Петро Буяк планують цього літа проїхати на мотоциклі 20 000 км через сім часових поясів.
Петро — фотограф, автор кількох фотовиставок, працював на радіо, крім того, великий любитель мототехніки. Юля — фахівець з інформаційних технологій. Обидва захоплюються активним туризмом. Влітку 2011-го вони вже опробували свої мандрівні здібності — ґрунтовно покаталися Україною на мотоциклі з коляскою. Тоді це було 13 областей, 2600 км. Захотілося більше й дальше.
Юля й Петро люблять мандрувати бездоріжжям
За словами Петра Буяка, Європа їм нецікава: «Це майже як у Львові, тільки дороги кращі. А ми хочемо туди, де поменше народу й побільше вражень. Найкращим виглядав напрямок Росія-Казахстан-Монголія. Далека дорога, красива природа, мінімум народу, низькі ціни. До того ж, є родичі в Росії — можна заїхати».
Отже Петро запропонував Юлі таку собі трансконтинентальну подорож — до озера Байкал і назад. «Я спочатку була в шоці, — каже дівчина, — але потім, коли полізли в інтернет, подивилися фото, мене це захопило. Якщо Петро, можливо, хоче більше адреналіну від самої дороги, то мене цікавлять країни й міста, люди, культура. Крім того, ми й так постійно їздимо бездоріжжям, кожні вихідні — подалі в гори, де менше дороги та більше болота, тож я втягнулася. А цей мотоцикл, він ніби для того й призначений, можна заїхати куди завгодно».
На важкому «Дніпро 11» з коляскою мало хто їздить далеко, говорить Петро. Люди чомусь вважають цю техніку ненадійною, бояться поломок у дорозі. Та наші мандрівники познайомилися з тернополянином Романом Мартинюком, який свого часу на «Дніпрі» об’їздив чи не весь світ — від крайньої північної точки Європи (Норвегія) аж до Америки — бувало, розбирав мотор просто на снігу, ремонтував та їхав далі. Це знайомство додало їм впевненості.
«Дніпро-11» ніби спеціально призначений для важких доріг
У Петра це вже другий мотоцикл, 1991 року випуску. Перший він купив у 2008 році, десь у гаражах, за 1400 грн., відремонтував і три роки проїздив. А перед поїздкою по Україні йому пощастило знайти у Крихівцях ще один мотоцикл із коляскою, набитою запчастинами, а на додаток — ще коляска і також з горою запчастин. За все заплатив 3000 грн. Половину «багатства» вдалося продати через інтернет, а з іншої половини Петро й зібрав той мотоцикл, на якому вони збираються проїхати 20 000 км. На реставрацію залізного коня витратив рівно рік. Вперше його протестували поїздкою до Коломиї — жодних проблем. Тепер мотоцикл цілком готовий, чекає старту.
Петро наразі звільнився з роботи й займається виключно проектом подорожі. А повідомлення Юлі про те, що вона влітку планує майже чотири місяці витратити на мандри, в її ІТ-компанії сприйняли з розумінням, навіть підтримали.
За графіком поїздка триватиме 115 днів, з червня по вересень. Стартуватимуть із Прикарпаття. Крайня точка — озеро Байкал, потім назад, але вже іншою дорогою. Є детальний план, розбитий по днях і кілометрах. Нині мандрівники активно шукають спонсорів.
Клікніть по картинці, щоб побачити карту в більшому розмірі
Бюджет подорожі розписаний за окремими статтями. Порахувати в середньому день неможливо, бо різні дороги й різні відстані. Харчування на всю мандрівку — приблизно 45 тис. грн. «Ми б хотіли задіяти сублімовані продукти — натуральні сушені харчі, які швидко готуються, — розповідає Юля. — Якщо не вдасться їх купити, то будемо, як наші карпатські туристи, сушити овочі самі, вже робимо першу пробу».
Крім того, за словами мандрівників, вони планують дорогою пригощати казахів і монголів українськими стравами: куліш, борщ, узвар. Навзаєм братимуть будь-що, аби не тяжке, і в першу чергу — фото. Придумали кілька фішок. Наприклад, тому, хто надасть найкращий рецепт української страви, привезуть із Монголії фото тамтешнього кухаря, де на звороті буде рецепт спеціально для тієї людини.
За рік розробки маршруту, блукання інтернетом, Юля та Петро вже обросли друзями із Росії, Казахстану, Монголії. Тепер їх усі чекають. Дорогою запланували 24 прес-конференції. В Улан-Баторі (столиця Монголії) їх з нетерпінням очікує цілий байкерський клуб і великий друг на ім’я Тегшее Шагаа. Вже казав — без сала не приїжджати…
Також обов’язково буде щоденник подорожі й фотовиставка після неї. Писатимуть разом, щодня, зніматимуть фото й відео, викладатимуть усе це в інтернеті на спеціально створеному для цього сайті. Згодом, каже Петро, планують зробити цілий серіал, а от як їм розпорядитися потім, вони ще не вирішили.
Сьогодні твердо можна сказати одне — у червні цього року Юлія Плисюк і Петро Буяк стартують у подорож під назвою «Дніпром до Байкалу». Чи все в них вийде? Із таким настроєм — хто б сумнівався!
P.S. У соцмережах є групи прихильників подорожі «Дніпром» до Байкалу»:
https://vk.com/dniprom_do_baykalu
http://www.facebook.com/DnipromDoBajkalu
Електронна пошта експедиції [email protected]
Comments are closed.