Діти — квіти

Надія ШегдаЯк добре, коли дорослі пам’ятають, що вони родом із дитинства. У понеділок, 1 червня, побувати у цій казковій країні могли всі, хто приєднався до дійства біля івано-франківської Ратуші.

Щороку до Дня захисту дітей ТРК «Вежа» організовує «Парад візочків» таке‑собі творче змагання мамусь, татусів, бабусь і дідусів у прикрашенні «транспортних засобів» своєї малечі. Завершилося все традиційним нагородженням переможців. Від журі, яке було і спонсорами, учас-ники отримали солодкі призи, чеки на 200 грн., за якими можна придбати для дітей необхідні речі у торговому центрі «Горизонт», квитки на сімейні відвідини театру кіно «Люм’єр» і копицю незабутніх емоцій.

Дорослі, які завчасу підготувалися до святкового дійства, зі смаком втілили свій політ фантазії. Симпатичними і геть не схожими одне на одного були візочки: «Дует зайчиків», «Візочок гламурний», «Україна – натхненя моє», «Кораб-лик», «Хвилинка», «Бетмен», «Маленька україночка» (цей візочок, до речі, отримав третє місце), «Ретромобіль» (друге місце), «Хатинка Лісовичка» (перше місце) та інші не менш оригінальні.

До речі, як розповіла мама Ольга і тато Борис, які разом виношували, а потім втілювали ідею «Хатин-ки» для свого сина Арсенчика-Лісовичка, у побуті їхньої родини творчість присутня щодня. Разом з трьома своїми дітлахами вони власноруч роблять іграшки, а потім разом ними бавляться. «Діти – це квіти», – каже пані Оля, і саме тому їхній візочок мав вигляд ошатного квіткового царства.

Цікавістю та оригінальністю вирізнявся візочок, у якому дещо засмучено, та все ж поважно сидів римський легіонер. Довго виношувала і обдумувала креативну і сміливу ідею бабуся Ірина. Проте втілити її вдалося, як вона сама розповіла, лише за один день. За словами мами Мар’янчика-легіонера, бабуся навіть занурилася у світ книжкових історій про часи Римської імперії. А потім разом зі своїм сином – татусем Мар’янчика – влаштувала онукові майстер-клас «Як змагаються воїни-легіонери»…

Ось так, граючись, без страху і перешкод можна подолати кордон, яким ми, дорослі, часто несправедливо віддаляємо країну дитинства від тієї, яку називаємо дорослим життям. Певно, не варто.