Чим смакує прикордоння

Україна закінчилася в Ужгороді. Дивно так, просто на околиці міста. Так, ніби їхав ти десь по Франківську і, наприклад, на Пасічній раптом вперся у Словаччину. Кордон, правда, є, але якийсь домашній, як лазня біля хати. Привіт, Європо!

Проект «Карпатська мережа кулінарної спадщини», що у травні цього року влаштував на Прикарпатті смаковий фест, як і мало бути, на цьому не зупинився. Залучили партнерів, розробили чотири туристичні маршрути (Словаччина, Угорщина, Румунія, Україна), об’єднали їх у пакет-подорож. Протягом п’яти днів, 15‑19 серпня, деякими смачними «цвяшками» із цього букету проїхалася міжнародна група туроператорів і журналістів – 14 людей із тих же чотирьох країн-сусідів. Роздивлялися, говорили, їли-пили. Був там і «Репортер».

Сільська ідилія Словаччини

Кошице – друге за розмірами місто Словаччини після Братислави, майже утричі більше за Франківськ, а за населенням таке саме. Симпатичне. Відоме храмами, театрами, найстаршим у Європі щорічним марафоном і величезним металургійним комбінатом, яким нині володіють американці.

Збір команди запланували у готелі «Dalia». Цей заклад називають екологічним, бо там подають тільки здорову їжу та напої, а також економлять усе (воду, енергію, інше), що можна зекономити. Готель невеличкий, затишний. Чи був екологічним обід, сказати важко. Суп, м’ясо, штрудель. Смачно.

Далі – фабрика локшини «Kuk-Fuk», єдине у Словаччині підприємство, яке робить пасту на основі шести яєць на 1 кг борошна, сім видів, 3,5 т щодоби. Люди там привітні, на відміну від політиків макарони не вішають, а виробляють.

Татарів. Наталія Кульчицька та Лілія Гладиш учать заїжджих журналісток робити карпатські вареники з лісовими ягодами

Заїхали на ферму «Ранч Тара». Сім’я тримає господарку, катають туристів на конях, розважають, годують натуральним – кажуть, гості у захваті. Але, зі слів ґаздині – пані Ріки Обрехтової, ця ідилія таки вимагає зусиль. Тобто, гарують вони там від синього ранку до чорної ночі. А сир на фермі – пісня.

Ввечері виявилося, що регіон Токай – це не лише Угорщина. Приблизно 10 % цієї дуже придатної для виноробства території має Словаччина. Про це нам розповіли у пансіонаті «Tokaj Ostrozovic». Виноградні поля, горби, а між ними – дерев’яні будиночки з усім комфортом. Живописно. День закінчився ґрунтовною дегустацією вин. Як воно? Та побачите в магазині пляшку «Ostrozovic» – беріть.

Угорщина пахне сливами

Якась та Європа геть невеличка. Півгодини сільськими дорогами – вже Угорщина. Кордон – декорація. Якщо треба оформити папери, то зупиняєшся, а якщо ні, то нікому ти не цікавий.

Місто Вашарошнамень – райцентр, типове для Угорщини. Трохи більше 8 тис. мешканців, тільки почалось, а вже закінчилось, але місто: центр, ратуша, кафешки, все є. Цікаве кулінарним ринком, який працює у вихідні. Тоді там просто перекривають вулицю, торговці ставлять палатки та пригощають охочих. Багато м’яса, спецій, пива і т. д. Ціни не кусаються.

Угорська газдиня у приготуванні стейків користується старовинною праскою

Місцевий гід – пані Жужа Мейгеш, довго жила в Будапешті. Чоловік у неї теж корінний мешканець столиці. Працювали, носилися світами, багато бачили. А потім усе закинули та поїхали «розкручувати» угорське село, бо зрозуміли, що своє важливіше. Нам би таких побільше!

Села Такош і Чарода пишаються церквами. Але про це добре знають хіба фахівці. А шкода. Бо, наприклад, храм у Такоші – маленький, дерев’яний – називають «Боса Нотр-Дам» і то є за що. А орнамент церкви в Чароді має 700 (!) років.

Вечерю робили самі. Без жартів – то був справжній майстер-клас з приготування угорських голубців і весільної зупи з вузликами. Їжу повезли з собою на завод палінки у Паньойлі. От, що не кажіть, а угорські міцні напої дуже непогані. І ще – спеції. В обох випадках головне – не захоплюватись.

Карпати з того боку

У Румунії кордон є, бо до Шенгену країна ще не приєдналася. Паспорти, штампи, митниця – ніби й формальності, а віза потрібна.

У селі Белтюг, кілометрів за 30 від міста Сату Маре, місцеві зібрались на фестиваль вина. Румуни, угорці, шваби (німці). Ковбаски, пироги, капуста, штруделі. Кожен робив своє та пригощав сусіда. Цей фест подібний на наші, прикарпатські, але масштаби не ті. Охорони, правда, більше.

Майстер-клас у румунському селі Вама. Певно, після років праці з глиною гончар мав би легко гнути підкови чи розривати колоди карт

Екскурсія на винокурню «Zetea» – ціла атракція. Заводик сімейний, колоритний. Палінку тут виробляють понад 100 років. Як розповів і показав пан Сільвіу Зетеа, нинішній шеф винокурні, вони і традиції зберігають, і техніку вдосконалюють. Напій ще витримують у дубових діжках – тож виходить таке собі фруктове недешеве бренді. Не поступається якістю і гуляш для гостей.

Працівник сільського кооперативу в Паньойлі (Угорщина) активно пригощав усіх сушеними яблуками

Повіт Марамуреш – як наші Карпати. Але там ще є дороги. На гірському серпантині треба слідкувати за головою, бо відкрутиться. Вразили тутешні церкви, старі, дерев’яні, добре збережені. Загальне відчуття – майже вдома.

Полонина пахне баношем

Після перетину кордону всі спершу сміялися. Та потім українцям стало соромно. Бо дорогою на Виноградів можна робити екстрим-ралі для міцних серцем водіїв. Закарпатський митник, коли дізнався, що в бусі є іноземці, пожартував з шофером: «Хоч музику голосніше увімкни. Може, тоді вони ям не помітять». Не врятувало. Цікаво, що хати – пишні, адже за своє люди дбають. А дорогами мала б опікуватися якась-така влада. Чи вона є?..

Сільські ворота у повіті Марамуреш (Румунія). Такими великими їх роблять для того, аби щастя й достаток не застрягли на вході

Наталію Кульчицьку можна назвати туристським головою Татарова. Вони з Лілією Гладиш давно приймають гостей і якщо не собаку, то лантух солі на цьому з’їли. І годують добре, і у трав’яних лазнях туристів просмажують, і чим лише не бавлять. Іноземці були у приємному шоці.

На полонині Діл (Кривопілля) групу вчили готувати банош. Головне – це сметана і вправність рук. Тутешня стая (полонинська хата, де влітку мешкають пастухи) відрізняється від інших цілим комплексом, цілком придатним для прийому гостей.

Мандрівку завершили колибою «Княжий двір» під Тисменицею та пасікою пана Ігоря Адамчука. Він просто поет своєї справи. «Якби всі так ставились до роботи, Україна би процвітала», – таким був висновок команди.

Довідка

«Карпатська мережа кулінарної спадщини» створена у квітні 2012 року. Засновники та члени проекту: туристична асоціація Івано-Франківщини, виконавчий комітет Івано-Франківської міськради, асоціація «Еколоджік» (Румунія), торгово-промислова палата повіту Сату-Маре (Румунія), асоціація Шамос-Базар (Угорщина), Кошицька регіональна філія Словацької торгово-промислової палати.

Панорама хребта Кострича з Полонини Діл. Зображення клікабельне.

На фестивалі вина у селі Белтюг (Румунія)

У домашній румунській пічці готується не менш домашній румунський (!) гуляш

Музей історії архітектури біля Сату Маре (Румунія). Ця давня конструкція дуже подібна на наше карпатське валило, в яких і нині збивають ліжники. Тобто, це валило і є — тільки румунське, старе

Винокурня «Zetea» готується до прийому «команди експертів»

Дерев’яна церква у повіті Марамуреш

Сільські ворота у повіті Марамуреш (Румунія). Такими великими їх роблять для того, аби щастя й достаток не застрягли на вході. Хата може бути будь-якою (хоча бідненьких там не бачили), але головне — брама!