Чудо-машина

Уже другий рік іванофранківець Денис Лук’яненко їздить своїм саморобним електромобілем по місту. Дивує пішоходів, викликає овації в інших водіїв, які кожного разу голосно сигналять, блимають фарами та намагаються сфотографувати таке незвичне авто на мобільний. Проводжають його поглядом і даішники…

Коли не спиться

«Чесно кажучи, може це буде дивно та смішно звучати, – каже Денис Лук’яненко, – але я створив цей електромобіль, бо не міг спати. От лягаю – не спиться. Беру чистий аркуш, олівець і починаю малювати».

За фахом Денис інженер-механік, а своїм натхненником він називає батька.

«Коли я робив електромобіль, батько працював над вітрильним катамараном, – продовжує Денис. – Зараз у Івано-Франківську є два такі вітрильні транспорти: в одного лікаря-хірурга з обласної лікарні та в мого батька. Це також наше таке своєрідне досягнення. Я зробив оцей екотранспорт, а він – такий плавзасіб».

На франківському міському озері з катамараном не дуже розженешся. Тому винахідники часто їздять на Дністер. Але про це, напевно, поближче до літа…

«У створенні мого мобіля закладено дві ідеї, – пояснює Денис. – Від самого дитинства батьки заклали в мені любов до природи. Тому основний принцип – екологічний. А ще мені у спадок від дідуся дісталася стара «копійка» (ВАЗ 2101). Й, попри те, що машина не їздила, я мусив за неї платити. Тому другий принцип – незалежність. Від бензину, техоглядів і даішників».

Майже рік тривала робота над мобілем. Найбільше часу пішло не через роботу, а саме через збір коштів та пошук потрібної інформації. Згодом Денис продав свою стару «копійку» за тисячу доларів. У стільки ж оцінює і свій електромобіль.

«Перший пуск зробив перед 2010 роком, – пригадує інженер-механік. – Ще нічого не було, лише якісь сидіння прикріплені, акумулятори по дорозі випадали, потім і колеса. Але воно їхало, і я цим був дуже задоволений. Уже набрався якогось духу, мені покращало, що машина їде, почав її доробляти та вдосконалювати».

Основна проблема – акумулятори. Вони дорогі та їх не вистачає на великі дистанції. За словами Дениса, коли б її вирішили, то, згодом, усі машини перейшли б на електротягу. В його мобілі – чотири батареї, на яких він може проїжджати до 30 км щодня. І зарядити такий акумулятор дуже просто. Достатньо увімкнути в розетку на десять годин (ніч) і можна знову рушати.

Майже ровер

Найдорожчі деталі у електромобілі – це два двигуни (двигун і колесо в одному). Втрати енергії при цьому – мінімальні. Один такий мотор коштує 220 доларів. Недешеві й деталі з потужного гірського велосипеда. Чому від ровера? Аби максимально полег-шити конструкцію.

«Звичайне авто (півтори тонни) витрачає енергію ще й на те, щоб тягнути власну вагу, – каже Денис. – А я поставив собі завдання, щоб цей транспорт був співмірний з моєю вагою. Електромобіль важить 120 кг. Якщо тут їде два пасажири, то їхня вага більша за вагу транспорту. Крім того, коли є якісь неполадки, його легко можна докотити додому – як велосипед».

Керувати таким чудом також просто. Під сидінням знаходяться чотири акумулятори, які з’єднані між собою, подається струм на двигун, вмонтований у колесо, тягнеш кермо на себе – мобіль рушає.

«Коли б до мене ставили претензії даішники, – жартує Денис, – то я міг би сміливо назвати його велосипедом. Адже, деталі, колеса – все звідти. Єдине, що педалей немає. Якби раптом виникли якісь проблеми із законом, то можна просто докупити педалі та казати, що це велосипед».

Чиста економія

«Коли я робив свій мобіль, то закон не вимагав реєстрації механічних транспортних засобів з об’ємом двигуна до 50 кубічних сантиметрів (скутери та мопеди), – розказує Лук’яненко. – Це стосується і електротранспорту. Якщо потужність більше 4 кВт – вже рахується як механічний. А в мене два двигуни по 0,5 кВт. Він мав би бути співмірний зі скутером. Але зараз уже почали реєструвати і скутери, то я боюся, що скоро вони захочуть добратися й до мене. Поки що інцидентів не було, ніхто мене не зупиняв, і я намагаюсь слухняно їздити та нічого не порушувати».

Щоправда, одного разу, за словами Дениса, даішники його зупиняли. Питали, де фари, повороти, вогнегасник, аптечка. Певно, хотіли просто роздивитися зблизька. Посміялись і відпустили.

«На роботу не завжди екомобілем їжджу, – розказує винахідник. – Їхати зранку і на темно вертатися назад трохи небезпечно. Якщо я не побачу на дорозі якусь яму, то ще півбіди, але якщо мене не побачить «КамАЗ»…

Наразі Денис обіцяє доробити всі заходи безпеки та їздити на роботу своїм транспортом. Поки що вони разом із батьком добираються на автомобілі. Але ціна на бензин зростає, тож, може, скоро обидва пересядуть на мобіль.

«Якщо грубо підрахувати, – стверджує Денис, – то на поїзд-ку на роботу й назад ми нині витрачаємо 8 грн. А я теоретично прикидав, що вартість 100 км поїздки на моєму електромобілі мала би бути меншою за 2 грн. Була б розетка».

Їздити влітку на такому тран-спорті – одне задоволення. Від сонця затуляє тонований дашок, дверей немає, задуває свіже повіт-ря. «Репортер» теж попробував покататися – з вітерцем. Щоправ-да, зараз трохи холодно. Проте не менш драйвово, а головне – екологічно чисто.