Алкоголь у мініатюрі

Незвичне захоплення має Василь Гаврищук із селища Печеніжин Коломийського району. Він колекціонує міні-пляшечки зі спиртним. Нині в його колекції понад 500 екземплярів із різних куточків світу. Тут і текіла з черв’яками, в’єтнамський лікер з коброю, і японське саке, і дорогі французькі коньяки.

Василь Гаврищук почав збирати пляшечки з 1985 року

В Україні таких алкомінімалістів назбирається з 35 людей. А на Прикарпатті Василь Гаврищук взагалі один-єдиний.

Збирати пляшечки він почав з 1985 року. Відпочивав у Болгарії та привіз звідти перші експонати. Відтоді й поповнює свою колекцію. Вже навіть обладнав для неї спеціальну кімнату. Тут прохолодно й темно. Каже, так треба – аби сонце не випалювало етикеток.

Уся експозиція Гаврищука порозкладана на дерев’яних стелажах, які він робив сам. Тут тих пляшечок – яких лиш не хоч. Здалеку вони здаються якимись іграшковими. Пан Василь сміється та каже – може, й забавки, але дорослі.

«Усі колекціонери збирають пляшечки ємкістю від 50 грам і менше, – розповідає колекціонер. – Більші не мають такої цінності. На початках я збирав і стограмові, бо не знав, які треба. Потім в інтернеті на спеціальних сайтах познаходив багато інформації про таке колекціонування. Але най мені будуть і стограмові. Найменша ємкість, яка в мене є, – 15 грамів. У тій плящинці саке, яке я виміняв у одного російського колекціонера. А взагалі мінімальна ємність – 5 грамів. Таких ще не маю».

Є серед експонатів і такий економ-варіант

Пан Василь проводить екскурсію тими стелажами. Виявляється, кожна поличка тут поділена за видом напою та географією. Наприклад, окремо стоять винні пляшечки з Іспанії. Вони найбільше кидаються в очі, бо дуже вже цікаві та колоритні. Зроблені у вигляді бика, тореадора, туфельки, танцюристки. Їх усі Гаврищуку привезла невістка.

Внизу рівненько поскладані вірменські коньяки, ще нижче французькі. «Останні взагалі найбільше ціняться серед колекціонерів, – розповідає пан Василь. – Можуть коштувати і 600-700 євро. Наприклад, «Meukov» у вигляді кришталевої пантери з діамантом. У мене тут воно скромніше, бо на пенсію я собі таких дорогих дозволити не можу».

Ще, за словами колекціонера, цінуються старі алкогольні вироби, випущені ще за часів СРСР. Наприклад, коньяк 1978 року зараз можна продати за 100-120 доларів. Такого радянського алкоголю у печеніжинця не одна поличка.

Ці колоритні міні-пляшечки приїхали з Іспанії

Є тут і спиртне з Польщі, яке привозила дружина, з Молдови (від сусідки), з Німеччини та Нідерландів – привозив сам. Із Росії та Білорусі серед напоїв – переважно горілка. Є у колекції й українська. Пан Василь показує на пляшечки з етикетками пшеничних колосків і козаків, говорить, що ще кілька років тому в магазинах вони кош­тували по 3 грн., а зараз у колекціонерів – по 200. А все через те, що завод збанкрутував, тому ціна зростає.

Іспанські пляшечки, звісно, колоритні, але й наші бувають цікаві. От, виготовляють у пластмасових стаканах сметану чи кефір, а тепер уявіть, що у 1991 році у таких продавали горілку. Зараз, до речі, також можна купити горілку у склянці – такий собі економ-варіант.

Найсвіжіший експонат колекції Гаврищука – в’єтнамський напій з маленькою коброю всередині. «Її мені передав знайомий пілот з Коломиї, – розповідає колекціонер. – Казав, що не міг на неї дивитися, бо цього року йшов у гриби, то його вкусила гадюка. Більше не хотів те в хаті тримати, аби не нагадувало про пригоду, тож подарував мені».

Серед екзотики у пана Василя є ще пляшечка текіли з великим і бридким черв’яком на дні…

І в самому низу стелажів – міні-пляшки з віскі. Більшість привіз з США. Гостював у родичів. От, і заїхав на екскурсію на завод «Jack Daniel’s», місто Лінчбург, штат Теннессі.

«Ходили ми по тому заводу, роздивлялися і навіть пробували ту кукурудзяну брагу, – пригадує Гаврищук. – Отак вмокали палець у величезний чан і смакували. Показували нам склади, де у дубових бочках зберігається віскі. Понаскладано їх там у три поверхи, кожен поверх різного року. Вони не тримають в одному місці розлив одного року, бо в разі пожежі чи ще якогось лиха можна втратити все. Цікаво, що у тому місті в жодному магазині спиртного не купиш. Можеш привезти з іншого міста і вдома пити, але у місцевій крамниці не купиш – такий закон».

Отаке розмаїття алкогольних напоїв. Але смаку більшості з них пан Василь не знає. Всі пляшечки мають бути запечатані, бо в іншому разі втрачають цінність.

Про своє захоплення Василь Гаврищук каже просто – для душі. А спиртне він таки вживає – з нормальних пляшок, не багато та лише на великі свята.