Виявляється, багато російськомовних пісень, які давно полюбилися українським слухачам, і які багато хто вважав народними, насправді були вкрадені радянськими авторами і композиторами у самих українців.
Наприклад, ви знали, що пісня “Вот кто-то с горочки спустился”, яка стала візитною карткою Надєжди Кадишевой і Наташі Корольової – це лише адаптований варіант українського романсу “В саду осіннім айстри білі”? Styler вирішив розповісти про ті українські пісні, які цинічно присвоїли собі росіяни. Почнемо, мабуть, саме з “Вот кто-то с горочки спустился”.
“Вот кто-то с горочки спустился”
“В саду осіннім айстри білі” – це український романс XIX століття. Він був популярний в Україні аж до 60-х років XX ст. Ще в 1961 році цей романс був опублікований у збірнику “Українські народні романси” з передмовою і примітками Леопольда Ященка. На жаль, відомості про автора слів і музики – відсутні (тому романс і вважається українською народною піснею). Але вже через кілька років у цієї мелодії раптово з’явився “автор”. Відомий композитор Борис Терентьєв, який хоч і народився в Києві, але більшу частину життя провів у Москві, представив широкій громадськості “свій” хіт “Вот кто-то с горочки спустился”. До речі, незабаром після цього Терентьєв став Заслуженим діячем мистецтв РРФСР.
Відео з YouTube/Василий Якубовский
“Поручик Голицын”
“Поручик Голицын” – це одна з найвідоміших так званих “білогвардійських пісень” у жанрі міського романсу, на початку 1980-х отримала популярність в СРСР і серед тодішніх радянських емігрантів. Серед росіян прийнято вважати, що першим датованим виконанням пісні є запис Аркадія Сєвєрного в середині травня 1977 року, а текст пісні підготував Владислав Коцишевський. Але ось, як є насправді: україномовна пісня “Друже Ковалю” була популярною ще за довго до виконання шлягера про якогось Голіцина. Василь Лютий (сучасний виконавець пісні) розповідає, що автор музики і слів до “Друже Ковалю” – український повстанець Микола Матола. А композиція була написана в 1949 році. Тобто, по суті, росіяни приписали собі “бандерівську” пісню.
https://youtu.be/kJ2VN-2loSg
Відео з YouTube/Віктор Алекса
Слід додати, що композиції “Поручик Голицын” немає ні в яких збірниках автентичних білогвардійських пісень, емігранти старшого покоління в 1970-1980-тих її не знали. Також можна порівняти тексти “Друже Ковалю” і плагіату на неї. Так, в оригіналі – “четверту добу уриваються плови”. Плагіат – “четвертые сутки пылают станицы”. Далі в оригіналі – “не плачте душею, мій друже Ковалю”, в плагіаті – “не падайте духом, поручик Голицын”. У третій строфі оригіналу – “кудись наші коні помчали далеко”, в плагіаті – “а в сумерках кони проносятся к яру”. А “заміна” рядка “ізнову прикрили московські полки” на “и девочек наших ведут в кабинет” говорить про морально-етичну характеристику російських авторів.
“Любо, братцы, любо”
Пісня “Любо, братці, любо” в оригіналі завжди звучала українською мовою, адже в армії Нестора Махна 98% бійців були етнічними українцями. І ця пісня була чимось на зразок махновського гімну, а зараз є фольклором для анархістів всього світу. Вже доведено, що “Любо, братці, любо” – знаменита повстанська пісня часів визвольних змагань 1917-1921 років. Однак російська “Вікіпедія” не збирається поступатися правом на неї. Там кажуть, що пісня виникла ще в 1783 році, коли донські козаки билися з ногайцями. Хоча ніяких доказів не наводиться.
Відео з YouTube/T Zhytynsky
Більш того, якщо вважати що ця пісня була написана в XVIII столітті, то логічно думати, що вона була написана тією мовою, якою розмовляли люди в тій місцевості, де ця композиції творилася – на етнічних козацьких землях, які перебували у Тмутаракані в Приазов’ї. Тобто, як кажуть етнографи, “швидше за все пісня була написана на малоросійській мові”. Якщо подивитися старий радянський фільм Олександр Пархоменка, то в цьому фільмі пісню “Любо, братці, любо” виконують російською мовою, але з українським акцентом, і використовують у пісні українські слова: “порубаних”, “не доводиться”, “куля”, “тужити”.
“Ой, мороз, мороз”
Ця пісня, яка вважається російською народною, була популярна у Вінницькій області ще на початку 1900-х років. А звучав текст її так (із збірки “Бувайте здорові, соснові пороги. Народні перлини. Українські народні пісні”):
Ой мороз, мороз,
Ще й зима буде,
Прошу я тебе —
Не зморозь мене!
Прошу я тебе —
Не зморозь мене!
Ой не так мене,
Як мого мужа,
Бо в мого мужа
Плоха одежа.
Бо в мого мужа
Плоха одежа.
Кожуха нема
Й чобіток нема,
Кафтан тоненький,
Та й той подертий.
Кафтан тоненький,
Та й той подертий.
Сиджу за столом,
Та й пишу пером,
Та й пишу пером,
Та й плачу жальом.
Та й пишу пером,
Та й плачу жальом.
Відео з YouTube/T Zhytynsky
У той же час за твердженням колишньої солістки Воронезького російського хору Марії Павлівни Морозової-Уварової, пісня була написана нею у грудні 1954 році для дуету з чоловіком Олександром. Але той факт, що українську пісню вперше задокументували в 1936 році, говорить про те, що “Ой, мороз, мороз” – це ще один плагіат від росіян.
“Дым сигарет с ментолом”
Група “Ненсі” була заснована Анатолієм Бондаренком та Андрієм Костенком в Костянтинівці (Донецька область) в 1992 році. За словами очевидців, група “починала по кабаках”. На початку 90-х Бондаренко приписав авторство популярної на заході країни весільної пісні “Плаття твоє із ситцю” собі і “вічно відбивався від інших “авторів” питанням: а де докази, що це ваше?”. Правда, на одному з концертів Бондаренко сам сказав, що пісню вони “запозичили з українських народних пісень”. Насправді ж, “Плаття твоє із ситцю” (у різних варіаціях) у Львові на весіллях співали ще в 1970-і роки.
А в вальсовому весільному варіанті цю композицію виконував львівський гурт “Барви”, заснований в 1987 році. Їхній варіант “Плаття твоє із ситцю” – “А я знайшов” увійшов до альбому “Танці” 1991 року.
https://youtu.be/We72TBJt_J8
Відео з YouTube/Андрей Палыч
