Дай, Андрію, знати, яку долю ждати – журнал “Карпати” розказує про правила святкування
«Вдосвіта треба встати, з трьох непочатих криниць води наносити, в миску налити, гілку сухого любистку туди покласти, а ще васильку та три листки м’яти додати, полотном накрити й до вечора лишити, — повчала мене бабуня, пораючись біля старої печі. — А як сонце зайде, слід Богу помолитись, затим чистою водою тричі гарно вмитись. Тоді апостола просити, щоб відкрив, звідкіль долю чекати, як судженого звати».
Того разу розтоплений віск, яким ми ворожили, набрав у воді вигляду чоловічого обличчя. Воскова маска мала виразні вуса й розкішну бороду. Можете не повірити, але саме так тепер виглядає батько моїх дітей.
Святі йдуть — свята несуть
Великий цикл зимових святкувань починається в Карпатах 4 грудня Введенням у храм Пресвятої Богородиці. «Введення прийде – свят наведе», — так кажуть горяни про останній місяць року. Катерини, Андрія, Миколая, Анни — дні цих «грудневих» святих багаті на самобутні обряди і звичаї. Серед них вирізняється молодіжне свято Андрія, яке відзначають 13 грудня.
Церква вшановує апостола Андрія Первозванного, учня і сподвижника Христа, передовсім як проповідника християнства на землях прадавньої України. В руських літописах зустрічаються описи того, як під час останньої місійної подорожі апостол побував на берегах Чорного моря, піднявся Дніпром у Скифію і відвідав місце, де згодом постав Київ. Нестор-літописець відзначає, що Андрій зупинявся на наддніпрянських кручах: «…указав на гори і прорік благодать граду, який постане на них».
Дослідники культури схильні вважати скіфську подорож апостола історично реальною. «Апокрифічні легенди та місцева фольклорна традиція створили умови для поширення культу Андрія у всьому Карпато-Балканському регіоні», — відзначає кандидат історичних наук, доцент Чернівецького національного університету імені Федьковича Ігор Чеховський. Щоправда, день Святого Андрія у нас лише умовно пов’язаний з діяннями євангельського персонажа. Народне визнання апостол здобув як покровитель шлюбу й повелитель хижих звірів. Гуцули кажуть, що Андрія, мов вівці, слухаються найлютіші вовки та ведмеді.
Звірів повелитель, чоловіків покровитель
Андрія вважають патроном хижаків у гірських селах на Буковині, а також над Дністром на сході Чернівецької області та у верхів’ї Пруту. За народними переказами, на свій день святий збирає вовків у зграї. Щоб уберегти господарство від сіроманців, увечері напередодні свята ґазди розкладають особливу «андріївську» ватру. Чоловіки розпалюють вогнище з «бечки» – освяченої в церкві вербової гілки, яку зберігають в домі від «вербної неділі» (вербу святять за тиждень до Пасхи). З ватри «відгашують вогонь» — вибирають ще не згаслі вуглинки і кидають їх у воду. Потім цією водою кроплять хлів і стайню.
Не лише дику звірину, але й відьмаків і ворожбитів відлякує в чаклунську передсвяткову ніч вогонь «андріївської» ватри. За повір’ям гуцулів, саме о цій порі ходять чарівниці, які приворожують маржину (худобу) і відбирають її добре молоко. Ще й тому корів на Андрія обов’язково скроплюють «відгашеною» водою.
Святого Андрія — єдиний день у році, коли хлопці бешкетують, і їм усі збитки прощаються. Парубки (неодружені чоловіки) роблять капості там, де живуть дівчата. Найчастіше знімають ворота й хвіртки і заносять їх на інший кінець села. Такі забави не випадкові. Етнографи вважають їх «ритуальними бешкетуваннями», які з плином часу втратили своє первісне значення — усунення перешкод на шляху до бажаного шлюбу.
Сучасні «андріївські» збитки стають все більше подібними на недолугі жарти. У Верховинському районі, окрім воріт, ховають собачі будки, перевертають вбиральні. Замуровують сніговими брилами двері, розбирають господарські будівлі, ставлять під вікнами на страх господарям гарбузові «голови» зі свічками.
На Закарпатті, у селах Великі Лази, Ракошино та Середнє, парубки щороку ламають паркани (навіть металеві!) і перегороджують ними вулиці. На хати висаджують автомобілі. Кілька років тому в селі Красне господар знімав з даху «Жигулі». В Бичкові на стайні тиждень стримів старий «Запорожець». А у Раковці хазяїв серед ночі розбудив розпачливий крик кози — тварину прив’язали просто до димаря…
Жінки на Андрія теж мають надію
За народними уявленнями, які побутують на Буковинському Підгір’ї, Святий Андрій вважається у Бога «першим чоловіком», тобто найстаршим над усіма апостолами. Саме в нього просять, щоб «вичитав долю з Книги життя, яка зберігається на небесах».
Традиційно надвечір’я і ніч напередодні Андрієвого дня вважаються часом ворожіння на шлюб та кохання. Щоби задобрити святого покровителя, гуцулки впродовж дня перед ворожінням дотримуються посту. А на самого Андрія йдуть до церкви і ставлять перед образом святого жертовну свічку. В деяких закарпатських селах до ворожби вдаються наступної ночі, а вдень у церкві намагаються непомітно доторкнутися до риз священика — вірять, що тільки так усе наворожене буде правдивим.
Ігор Чеховський записав буковинські «гадання» під час етнографічних експедицій наприкінці 1990-х років. «На Андрея дівчата варили пироги (так у регіоні називають вареники) і викладали їх перед голодним котом, — розповіла дослідникам 80-річна Катерина Горюк, мешканка села Мілієве Вижницького району. — Чий пиріг кіт хапав першим, тій дівчині належало до весілля готуватися. Якщо кіт лише відкусив пирога і покинув, значить — на розлучення і самотність».
У наддністрянських селах, на Гуцульщині та Покутті, в ніч на Андрія ворожать не на пирогах, а на балабушках (булочках), які має з’їсти голодний пес. Також виходять із тарілкою каші до воріт «кликати судженого» на вечерю. Питають ім’я першого зустрічного — вірять, що так само мають звати майбутнього чоловіка. «Слухають» під вікнами і залежно від почутого тлумачать долю. Для викликання «віщого сну» кладуть під подушку люстерко.
У селах над Черемошем були поширені давні «андріївські» ворожіння. Наприклад, кидали чобіт через хату або позад себе — в який бік носаком упаде, звідти жениха виглядати. Рахували штахетини чи стовпці у паркані: «любить-не любить-кине-приголубить-заміж візьме-обмане». «Перев’язували вулицю», пильнуючи, хто першим пройде — якщо чоловік, то бути цьогоріч у парі. Діставали символічні речі з-під миски. Тепер обряди дещо осучаснили: якщо витягнеш обручку — заміжжя, перстень з камінцем — багатий кавалєр, якщо ж дістанеш ключі від автомобіля — матимеш любася з іномаркою.
Відійшли у минуле колоритні ворожіння з «посіванням» та «боронуванням» конопель. Іще на початку минулого століття юнки, роздягнувшись догола, «посівали» довкола хати насінням конопель, «заволочували» (загортали) їх одежею, а після того видивлялись у дзеркалі майбутнього чоловіка.
Найкраще старожитні форми обрядової магії, як відзначає Ігор Чеховський, збереглися у віддалених гуцульських та буковинських селах, зокрема — у верхів’ях Дністра, Пруту, Черемоша і Серета. А також у деяких прикордонних румунських і молдавських поселеннях Чернівецької області.
Диме-димочку, в Андріїву ночку любість неси
«Андріївські» ворожіння на Закарпатті відрізняються від тих, які розповсюджені в інших гірських районах», — каже краєзнавець, викладач Ужгородського національного університету Федір Шандор.
У ніч на Святого Андрія в селі Драв-ці поблизу Ужгорода дівчата «замовляють пророчі сни» — відривають від дерев’яної хвіртки невеличку скалку і кладуть її під подушку. Вважається, що вночі їм насниться суджений. У Грабово Мукачівського району в передсвяткову ніч на ворота ставлять гребінь. Уранці дівчата розглядають, яке там волосся — таке ж має бути в нареченого. Хлопці знають про цей звичай і часто вичісують гребенем домашніх тварин, аби потім висміяти дівочі гадання.
У Виноградівському та Хустському районах побутує такий обряд: щоб побачити образ свого нареченого, дівчині треба взяти яблуко і їсти його від Андрія до самого Різдва, кожного дня кусаючи по разу. Вранці на Різдво слід налити в миску води і глянути туди — у воді покажеться майбутній чоловік.
Дуже серйозно ставляться до магічних ритуалів на Андрія у закарпатському селі Фогораш. Тут «замовляють» любов з допомогою «андріївської» ватри. Опівночі дівчата підходять до вогнища і дмуть на поліна, приговорюючи: «Диме-димочку, в Андрієву ночку в шпорі не чади — у комин іди, лети над порогом до милого мого, любість у груди йому надихни і серце до мене його приверни! Застели му білий світ мною, аби не мав без мене спокою, мною одною лем жив і мене одну лем любив!».
Гадають на кохання в закарпатських селах не лише дівчата, але й парубки. На Мукачівщині та Іршавщині влаштовують гру, подібну до стародавньої «Калити». Печуть медяний коржик і підвішують його до стелі. Хлопці мусять підстрибнути й відкусити шматок. Тільки тоді їх допускають до ворожіння. На дно миски наливають мед і кладуть у нього перстень. Парубок мусить дістати каблучку губами так, щоб не вмочити носа у мед. Вважається, що той, хто пройде випробування, ожениться і в шлюбі буде щасливим.
Карпатські звичаї також дозволяють ворожити на Андрія «пошлюбленим жінкам» — однак тільки на любов свого чоловіка. Добрі господарі у цей день, — вірять горяни, — мають дотримуватися певних обмежень, аби в ґаздівстві велося. Господині не шиють і навіть голки в руки не беруть — «щоб не зашити курям узиці, бо не будуть нестися». Чоловіки не йдуть до вуликів, тому що «бджоли будуть злитись і не будуть роїтись».
Наші сусіди — поляки, чехи, словаки, угорці — вважають, що днем Святого Андрія розпочинається світла передріздвяна пора. До надвечір’я свята у цих народів також приурочені особливі магічні обряди, дуже схожі на українські. Спільною для всіх є прадавня віра в особливий дар Андрія — пов’язувати закохані серця і провіщати долю.
Comments are closed.