Музей-фотостудія «Альпеншток» працює у Яремчі майже три роки. Засновники музейної справи – батько та син Будейчуки.
Колекцію експонатів родина збирала з діда-прадіда. Тут це називають не бізнесом, а пристрастю, яка й нині нікого не полишає, пише Укрінформ.
Скільки експонатів у музеї – невідомо, бо тут їх не рахують. Попри це, сподвижники і нині не сидять, склавши руки. Аби щоразу дивувати туристів, Михайло та Олександр Будейчуки часто вирушають у далекі експедиції в гуцульські села, звідки й привозять цікаві історії та артефакти.
«Писані» столи та глек з експедицій
«Ми з батьком об’їздили більш як 120 гуцульських сіл. Найцінніші речі, які ми знайшли – це наші столи. Деякі з них нам довелось вантажити до автомобіля пів дня, інколи везли кіньми, бо добратися до високогірних сіл непросто, але й знайти там можна унікальні речі», – розповідає молодший із Будейчуків, Михайло, і показує власну експозицію в музеї «Альпеншток».
Найдавніший стіл-експонат, каже Михайло Будейчук, має близько 200 років. Він зроблений з дерева і прикрашений різьбою.
«Ось погляньте, тут є символ богині Лади, якому понад 5 тисяч років. Це – хрест, із якого ростуть квіти. «Розквітлий хрест» символізує зародження світу, родючості землі, народження дитини. Свого часу тут сповідували матріархат, усі поклонялись богині плоду, звідси й «розквітлий хрест», – розповідає Михайло Будейчук.
Далі він з гордістю показує інкрустовані столи Прокопа Сорохманюка. За своє життя майстер із присілка Ділок виготовив 32 дерев’яні столи і три з них нині можна побачити у музеї «Альпеншток». Столи місцевого майстра називають «писаними» через своєрідну інкрустацію фруктовим деревом. Такі столи радше використовували для письма, бо вони мають шухляди. Розповідають, що майстер працював над ними по кілька місяців, а тому такий виріб був досить дорогим. Придбати ці столи на Гуцульщині могли лише австрійські та польські пани, тоді як бідніші гуцули обходились більш практичними меблями. До прикладу, такими, як стіл із Білоберізки. Він теж прикрашений різьбою і серед символів – той самий «розквітлий хрест».
«Цей виріб цікавий тим, що це є насправді стіл-скриня. Його поверхню можна підняти і скласти туди посуд чи інші речі. Цілком імовірно, що майстром-автором цього столу є сам Юрій Шкрібляк, бо є кілька фотографій його виробів, елементи яких повністю збігаються з елементами нашого експоната. Втім, не виключаю, що великого майстра з Гуцульщини просто копіювали його послідовники», – додає Михайло Будейчук.
Насправді, Юрія Шкрібляка вважають одним із класиків гуцульської різьби. Нерідко свої вироби він інкрустував металом, мідяним дротом або ж баранячим рогом. Його творчість вирізнялась досконалістю різьби, яку тутешні називали «писанєм» по дереву.
Лижі-волокуші та доказ російської брехні
Ще однією родзинкою музею є сама колекція альпенштоків.
«Альпенштоки – це палиці, якими користувались у період Австро-Угорщини. На них можна побачити шильдики, які купували подорожуючі в різних містах і на різних вершинах. Шильдики тоді – це як сьогодні магнітики на холодильник, які турист собі купує в різних країнах. Раніше альпіністи купували під горою чи на вершині шильдики і прибивали собі їх на альпенштоки. Гуцули теж мали альпенштоки і називали їх клябуками або кальбуками. Користуватись такими палицями гуцулів навчили австрійці. Тутешні мешканці це перейняли, але не чіпляли на палиці шильдики», – розповідає Михайло.
Останній керманич. Дмитро Могорук розповідає, як по Черемошу сплавляли ліс (ФОТО, ВІДЕО)
Він зізнається, усі альпенштоки, які нині зберігає однойменний музей, – це дарунки гостей, і вони справді повертають відвідувачів в епоху Австро- Угорської імперії. Про життя гуцулів у цей період красномовно розповідають ще й тодішні таблиці.
Більше читайте на сайті Укрінформу.
Comments are closed.