Гурт «Брати Станіслава» створили не так давно – лише 2 роки тому. За цей час впевнені романтики перемогли у музичному фестивалі «Едельвейс» та виграли відбірковий тур до «Червоної рути-2017» в номінації рок-гурти. Проте переконані – дорога важливіша за пункт призначення. Тому намагаються жити і творити сьогоднішнім днем.
Зараз у гурті їх шестеро:
Володимир Гупал – вокал, автор текстів
Сергій Гупал – вокал , організація
Костя Шмалько – ударні
Ярослав Заяць – бас-гітара
Володимир Дутчак – гітара
Андрій Федорак – гітара
Творчість як порятунок від буденності
Брати Володимир та Сергій сміються, кажуть – починали грати мовчки, не сперечаючись.
«Історія початку творчості проста і банальна – як і більшість гуртів почали грати у молоді роки, на хвилі юнацького максималізму. У нас це теж було – грали на гітарах, переспівували дворові пісні. А потім пішла буденщина… Ми те захоплення трохи закинули. Аж на 10 років – допоки Сергія не наздогнав депресивний стан. Робота, сім’я, діти є – в принципі, як мужчини реалізувалися. Але щось бракувало – свій поклик, те, що ми хотіли з дитинства здійснити, не виконали. От так, з «бухти-барахти», почали реанімувати свою мрію.
Розпочали з проекту «Два крила». Потім, з часом, познайомилися з іншими хлопцями і вирішили створити гурт «Брати Станіслава».
Деколи жалкуємо за втраченим часом і дорікаємо собі, що це сталося лише у 30 років. Але з іншого боку – вже шматок життя прожили і маємо досвід. Вже не робимо дитячих помилок – ставимо ціль, розставляємо пріоритети, складаємо план. Цього бракує гуртам у молодості. З іншого боку, бракує молодечого запалу, який є у 18 років. Але у гурті є молоді хлопці, і якраз драйв вони нам компенсують».
Франківськ як парадайс
«Нас іноді називають «Брати Станіславова». Але початково правильна назва гурту – «Брати Станіслава». Великої різниці нема, назва дійсно про наше місто. Але саме найменування «Станіслав» – зберігає інтригу. Ті люди, які не знайомі з історією міста, одразу задумуються – хто ж такий цей Станіслав?
Народилися на Курильських островах, острів Кунашир. Це Сахалінська область, поруч з Японією. В Івано-Франківську живемо з 1989 року, коли пішли в перший клас.
Раніше багато подорожували, об’їздили практично всю Україну, побували у Європі. І тільки коли приїжджали у рідне місто – Франківськ – розуміли, в якому раю живемо. Ми прив’язані до Франківська, це для нас парадайс.
«Брати Станіслава» розуміємо не тільки так, що ми брати по крові. Команду з наших хлопців вважаємо братами по духу».
Музика і її домішки
«Ми не прив’язуємося до якогось одного стилю. Стиль – це прив’язано-обмежена штука. Це як формат, а формат і є обмеженням. У нас є просто рок музика. Стараємося міксувати. У нас є і рок-панкові речі, і чисто рокові, і поп-рокові, і ліричні. Але об’єднує їх всіх один формат – рок. А взагалі, стиль йде з душі».
Золотий склад
«Коли починали у дуеті «Два крила» ,зрозуміли, що важко щось зробити без повноцінного колективу. Прийняли рішення – або збираємо живий гурт, або припиняємо грати взагалі. Так припинили діяльність «Два крила». А далі доля випадку – коли вирушили у сплав по Дністру, зустрілися з одним хлопчиною. Жартома йому сказали, що граємо. Він запропонував зіграти разом. Через пару днів він подзвонив, сказав, що готовий, знайшов гітаристів. Тоді ми зрозуміли, що то серйозно.
Перший склад був з 5 музикантів. Коли зрозуміли, що треба трохи розширювати саунд – знайшли ще одного гітариста. Хлопці були гарні, але з різними характерами, баченнями розвитку проекту. І різним порогом болю – не фізичного, а саме ідейного – пожертвувати собою заради вищої мети і цілі, до якої йдемо. Рік часу ми з ними проіснували, пісень трохи наробили, але залишився з того складу тільки барабанщик Костя Шмалько. Він взагалі мотор і серце нашого гурту. Зараз у нас новий колектив. Ми їх, напевно, притягнули думками. Відверто кажучи, ми з братом між собою називаємо цей склад – «золотим складом» – настільки кожен на своєму місці. Кожен любить грати різні стилі, але важливо, що всі ці музичні характери зійшлися і передають початковий задум. Сподіваємось, що з ними проіснуємо ще дуже-дуже довго. З ними хочеться творити. І кайфуємо від цієї роботи всі разом».
Мотивувати на боротьбу
Тексти пише Володимир. «Написання тексту – особисто моя прерогатива. А от творення самої пісні – це справа всіх. З самого початку акцентуємо увагу на характері пісні, щоб максимально чітко передати посил , закладений у словах. У написанні текстів є навіть своя методика: аналізую, що відбувається навколо, власні переживання чи переживання моїх близьких. Пишу про них прозу – те, що хочу сказати. Потім намагаюся написане одягнути у риму.
Чіпляють за живе тексти Олега Каданова. Це фронтмен гурту «Оркестр Че». Він сам родом з Івано-Франківська. Його творчість близька мені по духу і справді надихає.
Радий за пісню «Воля». Вона написана, щоб мотивувати на боротьбу. Є в двох варіантах – роковому і ліричному. Саме ліричний варіант ми подавали для запису диску «Нова варта», який організував Денис Блощинський, співзасновник благодійного фонду «З країни в Україну» в рамках проекту «Музика гідності» . Цей диск з різними композиціями гуртів відправляли по всіх гарячих точках зони АТО, на лінії розмежування – подарунок, натхнення для тих, хто там був. Багато хлопців з Франківська, які поверталися додому по ротації, дякували за цю пісню, за те, що вона мотивувала, давала силу і натхнення. Це приємно – значить завдання пісні виконане.
«Воля» – єдина пісня, яка написана швидко, протягом 15 хвилин, після розстрілу Небесної Сотні на майдані Незалежності в Києві. Написав із клубом у горлі. Довго не міг її навіть проспівати. Вона тоді була дуже на емоціях. Проте зараз на концертах важко її виконувати – не можу на 100 відсотків відтворити ті емоції, які були під час написання – збентеження, гнів, розпач, надія. Тоді було купа емоцій. На концертах стараюся ввійти в роль, наново прожити пісню».
Крок за кроком
«Живемо в творчості – це не окрема субстанція, на яку треба знаходити час. На даний момент у доробку маємо 12 пісень, та про альбом подумаємо, коли прийде для того час. Зараз пісні випускаємо синглами. Робимо все крок за кроком.
Насправді ніколи не пізно – чи закохатися, чи творити. Життєвий досвід допомагає в організації гурту. У нас є дисципліна, все робимо з розстановкою. Кожен знає і виконує певну роль, як у мурашнику. Знаємо, що саме треба допрацьовувати та удосконалювати.
Щоб показати приклад колективу, вдосконалюємось самі. Прагнемо розвиватися – якщо ми вокалісти і хочемо співати, для цього треба щось робити. Тому постійно індивідуально займаємось вокалом.
Хочеться дати пораду тим хлопцям і дівчатам, які тільки пробують творити : сподобалося – не варто тягнути кота за хвіст. Це не тільки стосується музики, а і будь-якої справи. Починати треба тоді, коли ти хочеш це робити. Не відкладати, не чекати, що зараз зароблю купу грошей і тоді дозволю собі займатися улюбленою справою. Ніколи не відкладати, завжди робити тут і зараз. І так виходить якнайкраще».
