Львівське подвір’я за адресою вул. Князя Лева, 3 має неабияку історію. дитинства
За десять років свого існування двір навіть позначили на карті Google, пише УП Життя. дитинства
Комусь він нагадує дитинство і викликає усмішку, а комусь – кадр з фільму жахів.
Місцину називають “подвір’ям забутих іграшок”, “музеєм покинутих іграшок” або “двором загублених іграшок”.
Тут іграшкові коники, ляльки, гноми, герої мультфільмів та казок, картини, старовинні шафи, годинники, старі клітки для папуг.
Цей дворик створив слюсар-сантехнік Василь Петрович. Зараз йому 57.
10 років поспіль Василь щоранку прокидається та виносить великі м’які іграшки у свій двір, а увечері їх заносить до майстерні – щоб на випадок дощу забавки не змокли.
“Бо серед іграшок є улюбленці дітей, які потребують особливого догляду та опіки”, – пояснює майстер.
Цей дворик чоловік вирішив облаштувати заради свого онука.
Через півроку після народження малюка новоспечений дідусь захотів облаштувати дворик, де онукові було б комфортно гратися.
Почав з найменшого – викосив траву, що була майже по коліна.
Змайстрував гойдалку, далі – пісочницю.
Потім подумав, що онукові треба десь помити руки після піску – так з’явився фонтанчик.
А далі Василь не зміг зупинитися.
Якось він побачив, що іграшки залишаються надворі після того, як діти побавляться.
Тоді господар прибив для них полицю. Забавок ставало більше, за ними більшало й полиць.
***
Іграшки Василь Петрович приносив звідусіль – зі старих горищ та підвалів друзів, знайомих та співробітників, яким вони вже були не потрібні, від сусідів, які теж долучилися до створення тепер вже туристичного пункту Львова.
І навіть зі смітників, де іграшкам не лишали жодного шансу.
Тепер у дворі – кількасот іграшок.
Здається, кожен може знайти забавку, схожу на ту, що була у його дитинстві.
Старовинним знайденим речам та картинам зі звалищ чоловік виділив окреме місце – на стінах будинку у дворику.
“Людям ці речі не потрібні, а у дворику вони створюють певний інтер’єр. Місце, де цікаво подумати над історією кожного предмету та іграшки, вигадувати, хто їх створив, згадувати про своє дитинство та здогадуватись, хто був господарем тієї чи іншої іграшки”, – додає автор.
***
Відвідувачів дворик почав заманювати 7 років тому.
Василь Петрович каже: зовсім не сподівався, що про нього знатимуть не тільки мешканці околиць, та ще й не тільки львів’яни.
Він любить поговорити з відвідувачами, каже, приходить сюди й багато іноземців.
Вони дивуються, як господареві вдалося зібрати так багато іграшок в одному дворі.
Іграшки тут – не одні і ті ж. Тут постійний забавковий колообіг.
“Якщо принесу сюди гарні нові іграшки – їх майже одразу забирають. Може, комусь нема чим гратись, може, хтось заробити хоче. На кожну забрану іграшку знайдеться дві, які сюди принесли звичайні відвідувачі”, – розповідає господар.
Внукові Василя Петровича, заради якого і відбулася ця затія – уже 10.
