Більше місяця тому польський уряд ухвалив закон, який ще називають антибандерівським.
«Репортер» розпитав українців, що навчаються або працюють у різних регіонах країни-сусіда. Далі вони розповідають самі. закон
Іван Дем’янець, 20 років, студент, Жешув:
«Жешув дуже близько до України, історично цього всього тут творилося найбільше. Але історія — це минуле. Простим полякам нема сенсу псувати стосунки з українцями, їх багато, вони у 9 з 10 барів працюють, у магазинах, в інших місцях. Люди разом живуть, спілкуються.
Та коли в Україні вчать, що Бандера — герой, то тут він бандит, який вбивав людей.
У спілкуванні я стараюсь цю тему оминати. Живу в кімнаті з поляками, ми про це взагалі не говоримо. Молоді, років по 20, до історії ставляться адекватно, але на обличчі можна помітити злість, небажання говорити. Натомість, старші, років 50, дуже критикують, сперечаються, доводять своє, у них виховання більш націоналістичне. Та й сам закон не надто підняв тему Бандери, люди й без того про це говорили. А ще, думаю, тут у кожному регіоні по-різному сприймають».
Віктор Федорик, 26 років, інтернет-оператор, Познань:
«Ну, якщо носити футболку з українською націоналістичною символікою, то можна і в поліцію потрапити, і в чоло отримати. У мене друг має тату з українським гербом, то ховає. Щоб показувати свій патріотизм, є спеціальні дні, у нас тут осередок українців влаштовує «Українську весну» — тоді люди ходять у вишиванках, їх ніхто не чіпає.
Є версія, що до українців тут ставляться, як до бидла. Але це виключно до тих, хто поводиться, як бидло. Приїжджають на сезонну роботу і не поважають чужу культуру. Живуть у свинських умовах, які самі ж і створюють — не прибирають, п’ють, блюють, влаштовують бійки. І це все у маленьких кімнатках, в яких потім спати будуть. Читав, що чоловіки напились, йшли по вулиці і ламали дзеркала на машинах, бо їм нудно було. Їх затримала поліція, показали по ТБ.
Я тут працюю третій рік, а через таких на мене дивляться погано, як на алкоголіка чи бомжа. Колеги можуть сказати, що бачили на вулиці п’яних українців. Просто, щоб вколоти: «дивись, то твої».
Але ж для них тут усі умови, легко знайти роботу, навіть безкоштовні курси мови є, для усіх охочих.
Проблема лише одна — з житлом, це я саме про Познань. Мені не хотіли квартиру здавати, говорили про це прямо. Просто тому, що приїжджий, хоча маю всі документи, страховку, працюю офіційно. Довелось довго шукати».
Максим Вдовенко, 20 років, студент, Катовіце:
«Звісно, є ті хто не любить українців, принаймні один із десяти цього не приховує. Більшість ставиться нейтрально, решта цікавляться, йдуть на контакт.
Думаю, цей закон не вплинув на ставлення, про нього далеко не всі знають, я якось навіть питав.
Інша справа — польські націоналісти, але вони й раніше такі були. Навіть, говорили, нащо ми туди їхали, а не лишались в Україні, не вчились там? Але до ненависті не доходило, тут багато українців близько товаришують з поляками».
Богдан Бойко, 26 років, бізнес-аналітик, місто Гданськ:
«Ситуація дуже залежна від оточення, середовища, бо, наприклад, ставлення моїх колег до мене не змінилось. Про це говорять, звісно, і в мене на роботі теж. Мої знайомі досить опозиційні, вони над цим жартували, порівнювали з Ізраїлем, що польський уряд зробив дурницю з цим законом.
«Бандерівців» теж сприймають жартома, хоча, з іншого боку, багато поляків досі вважають, що не так давно Україна забрала у них територію. Про це говорять без негативу — як факт. Звісно, є радикальніше налаштовані люди, але мені здається, і вони не хочуть піднімати цю тему.
У підручниках є офіційна історична точка зору, у трагедії на Волині вважають винними тільки Україну, не визнають, що це було спровоковано з обох сторін. Не думаю, що такий закон зараз матиме вплив на людей. Та з іншого боку, цей уряд покаже історію у книжках ще більш однобоко й радикально, тож у перспективі це може таки суттєво вплинути».
Роман Роботецький, 23 роки, клінічний психолог, Вроцлав:
«Там, де я живу, поляки бунтують, кажуть, що забагато українців приїхало на роботу. Нас і справді багато, як на мене — сотні тисяч. Українці раді виконувати роботу за менші гроші, при цьому працюють якісніше, ніж поляки. От роботодавці і зацікавлені в них. Наприклад, один мій знайомий, директор магазину, взяв на роботу 120 українців. До того ж, поляки й самі масово виїжджають в інші країни — Англію, Нідерланди, Норвегію. Тому, якщо хтось каже — «понаїхали», то у мене є аргумент — мільйони поляків так само виїхали шукати кращого життя.
Було, що наші студенти пропагували свою культуру, обвішувались символікою, таким поляки казали — «повертайся в Україну». Це неправильно з обох сторін: як агресивна реакція, так і нав’язувати свою культуру іншому народу.
Я тут щодня чую українську, на неї вже ніхто з місцевих не реагує, можуть хіба пробубоніти щось собі під ніс, не більше. Живу тут уже сім років, маю громадянство, ніхто ніколи всерйоз мені не казав, щоб я повертався в Україну, люди налаштовані позитивно».
