Є така хронічна хвороба в Україні, яка нас знищить набагато швидше, ніж рак, війна чи бідність. «Який жах!», «Трагедія», «Вирок владі», «а чого було ще чекати від цієї влади ?!», «у вас були ілюзії?», «піду краще поп’ю чаю», «що там сьогодні ввечері по тєліку?», «а бачив новий випуск 95 кварталу, оце він там їх всіх раскатав…», «а ви ще не звикли? Вони ж там всі ідіоти та корупціонери! Це ж одразу було зрозуміло!».
Ретроспектива суспільного збурення в дії, пише Олена Сотник у блозі на НВ.
Вибачте якщо трохи спростила та когось цим образила, але годинник тікає, годинник зворотного відліку. Коли інституції остаточно прогниють й Україна перейде у власність 3-5 людей або взагалі до іншої держави.
Влада – це ми з вами, це може не подобатися, але факт – навіть коли просто проголосував за депутата в місті чи країні, навіть коли бачиш чиюсь бездіяльність, але йдеш далі, бо робота та домашні справи й це типу не твоє діло.
Хтось з вас делегує нас, бо сам не готовий йти, хтось, бо йому байдуже , а хтось , бо колись на голову впала незрозумілим тягарем демократія і сказали: «Тепер обирай». А як обирати й кого, не сказали.
Потім повісили яскраві картинки з лозунгами, включили динамічні шоу із голосними обіцянками та безкарними звинуваченнями й понеслася. Кожний новий сезон олігархічні клани шукають когось «похаризматичніше», «впізнаваніше» аби вам вигідно продати «новий», «по-новому» чи «по-іншому» без потреби зміни суті.
А знаєте чому? Бо очевидно, на 100% знають, що за цей черговий обман нічого не буде.
Від зміни прізвищ на конкретних місцях процеси в державі не змінюються, лише від зміни принципів та базових підходів.
І раніше били активістів, і раніше їм підпалювали машини чи навіть будинки, і раніше стара міліція , як і нова поліція, нічого з цим не робили.
А знаєте чому? Бо очевидно і на 100% знали, що і їм за це нічого не буде.
Бо у кожного з нас робота, дім, винна у наших бідах недолуга влада, а тепер ще війна й, можливо, завтра штучний інтелект. Але тільки не ми самі й точно не нам з цим боротися. Правда ж?
Ми завжди знайдемо собі виправдання, поки історія про безкарність та відсутність правосуддя не торкнеться когось з нас особисто. Коли ми дійсно, на власній шкірі не відчуємо, що все це ілюзія – з стотисячним силовим апаратом в країні та мільярдними бюджетами, нам нема кому захистити. І якщо вас затримають правоохоронці й будуть тримати годинами без права на телефонний дзвінок й виклик адвоката, ви навряд чи це доведете в суді, а якщо вам це вдасться – навряд чи ця система когось покарає, інакше посиплеться картковий будиночок! А так не можна, бо сталість й кругова порука системи понад усе, навіть понад ризик знищення держави.
Але завжди буде маленька купка безстрашних та невгамовних. Бо так співпали гени, виховання та оточення – вони мають принципи та не вміють мовчати. Вони бояться, як ми всі, але ризикують. Заради того, щоб нас менше безкарно обкрадали, затримували, били, посилали на три букви чи захлопували перед нами двері. Їх мало, і поки вони програють , деяких вбивають. Але є шанс, один, але важливий шанс – перебороти свій страх, лінощі, байдужість та інфантильність!
Я не прошу вас виходити до нас на акції, під Раду чи інші органи влади й чогось вимагати, я пропоную вам лише одне – перебороти в собі страшну хворобу нашої нації – мовчанізм!
Елементарно: у вас не працює ліфт, дірка в асфальті, протікає дах у дитячому садку дитини, вимагають гроші в школі, мер пересів зі шкоди на мерседес. Не мовчіть! Ідіть й вимагайте в кожному з цих випадків, щоб вас не дурили та не обкрадали!
Бо це ви держава, це ви платники податків всіх їх утримуєте: чиновників, поліцейських, комунальників, міністерства та міністрів. Вони всі у нас на роботі, бо ви делегували нас, щоб ми їх найняли й призначили, але вони працюють на вас.
Дуже просто – хоча б один раз, вже завтра чи найближчі дні, спробуйте, зробіть це, покажіть «хто в домі господар» і може тоді у всієї нації з’явиться шанс на правду, справедливість та одужання від страшної хвороби «мовчанізму». Припиніть жити в ілюзіях, за 27 років стало очевидно – ніхто це не зробить за нас, за вас, за тебе та за мене.
Comments are closed.