Питання, до якого хочу привернути Вашу увагу, тривожить мене вже далеко не один день. А нещодавній сюжет у ТСН на каналі 1+1 вразив мене просто до неможливості. Йдеться про умови, в яких проживають в нашій державі люди з вадами зору. Ця група людей потребує особливих пристосувань для навчання, нормальної праці, побуту, зрештою повноцінного життя, але, на жаль, мало хто про це знає. Нагадаю тільки, що незрячі люди читають письмом Брайля. Це спеціальний шрифт, в основі якого лежать комбінації з шести крапок-пунктів, вибитих на твердому папері чи пластику, що читаються за допомогою дотику. Згаданий вище сюжет стосувався нововведення в одному з ресторанів Львова. У цьому доволі недешевому закладі з гуманних міркувань пішли назустріч незрячим та друкують меню шрифтом Брайля. Кореспондентка ТСН розповідала про неймовірні труднощі, з якими зустрілись власники ресторану. Виявляється, в Україні є лише одна друкарня у Харкові, яка друкує текси у письмі Брайля. У цій друкарні літери набираються вручну, тобто кожен пункт окремо. Це повідомлення журналістки мене шокувало! В сусідній Польщі все зовсім по?іншому. Вже учні початкової школи, не те що дорослі, пишуть Брайлем на машинках, які нагадують звичайні друкарські. Старшокласники середньої школи для написання більших обсягів тексту використовують спеціальні принтери. Так, принтери! Кілька комбінацій на клавіатурі комп’ютера і за декілька секунд тримаємо в руках якісний, чіткий текст для незрячих. У Варшаві щорічно видаються тисячі примірників наукової і розважальної літератури в письмі Брайля. Незрячі та слабозорі особи без перешкод користуються комп’ютером — вистачає лише кілька мегабайт спеціальних програм. В XXI столітті комп’ютери озвучують все, що є на екрані, збільшують зображення, змінюють контраст за бажанням користувача тощо. Мабуть, кожен чув про годинники, які розмовляють. Адже грались колись, правда? А для людей із спеціальними потребами це не забавки, а абсолютно необхідні речі. Мушу додати ще є ваги, лінійки, тонометри та інші прилади з озвученням. Для слабозорих так само все це приладдя є зі збільшеними позначками і шкалами. Також є електронні збільшувачі, на які ставиться дрібний текст і він через камеру передається на екран комп’ютера.
Як бачите, шановні, не все є таким недоступним і складним, як висвітлюють це медіа. Наші шановні чиновники сидять у віллах і думають, як би то ще грошей нагребти, а чи не могли б Ви, шановне панство влада, виділити декілька сотень тисяч гривень (це ж не так багато для Вас) на те, щоб люди з особливими потребами не жили в кам’яному віці? Всі ці, згадані мною, пристосування дають можливість незрячим людям жити повноцінним життям — здобувати освіту, ставати непересічними вченими, письменниками, композиторами. Не скидайте нас зі свого рахунку — це велика помилка. А чи задумувалися Ви, що думають про Україну за кордоном? Та ж у Ваші фірми буде більше інвестицій, якщо Ви створите Україні добрий імідж!
І на закінчення, нещодавно я проходив медичну комісію для отримання інвалідної групи. Мене вразили методи та організація цих комісій. Викликали мене на десяту ранку. Чудово, подумав я, все так, як у цивілізованих закладах, мені зможуть присвятити достатньо уваги, не марнуючи свого та мого часу. А виявляється, на цю годину призначили зустріч ще 50 особам, крім мене. Замість того, щоб приділити всім нам по 5?10 хвилин, тримали нас у черзі близько чотирьох годин. Я молодий, та й то втомився, а люди похилого віку? Мало того, що їх щорічно тягають на такі комісії (так, ніби у них може третє око вирости), то ще й змушують чекати в духоті у безсенсовній черзі! Скажете — та то так має бути, таке життя. НІ! У багатьох країнах, зокрема у США, де мене оперували двічі, змогли навести порядок, і в нас можна. Для цього не треба мільйонів доларів, треба тільки бажання й людськості, упорядкованої та розумної праці. В цілому світі люди з вадами зору вчаться, здобувають престижні професії і потім заробляють немалі гроші. Тільки нам, Українцям, залишається чекати, поки хтось там в Києві згадає про нас. Цю тему можна ще продовжувати стосовно інших груп людей з особливими потребами. Тільки в Івано-Франківській області проживає (більшість саме проживає, а не живе повноцінним життям) 8?% людей з обмеженими можливостями. А в цілій Україні?
