Політика

За що ми «любимо» чиновників?

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

 

Всі їхні плюси-мінуси так легко повикладати на стопочки і порахувати. Але ми не будемо говорити про плюси, бо ж вони самі про це так часто говорять. Ми поговоримо про тести на вошивість, якими спробуємо вивести їх на чисту воду. Ну, наприклад, попросіть секретарку, помічника чи якусь підзвітну людину чиновника дати його мобільний телефон. Ми «любимо» чиновників за те, що ймовірність того, що нам не дадуть їх мобільний телефон становить 90?%. Чиновник ж бо такий зайнятий, непідступний і далекий від наших буденних запитань до нього. Якщо нам пощастить, то ми обов’язково на нього натрапимо, подзвонивши у приймальню, у перерві між нарадою та обідом, однак на це достоту не варто розраховувати.

Наші, українські, вчені Академії медичних наук, до речі, своїми дослідженнями та висновками трохи прояснюють таку неадекватну поведінку людей. До прикладу, вони говорять, що при недотриманні гігієнічних нормативів стільниковим телефоном це може негативно впливати на стан здоров’я людини. Це може викликати функціональні зміни в нервовій, серцево?судинній, імунній, ендокринній системах, а також призводити до порушення біохімічних процесів, сприяти спотворенню низки неспецифічних хвороб. У зв’язку з цим електромагнітне випромінювання, що створюється радіотелефоном мобільного зв’язку, треба регламентувати за часом його використання протягом доби. Залежно від моделі телефону час його використання має коливатися від 1,2 до 4 годин на добу.

Тут можемо спробувати підставити ці факти до поведінки наших чиновників і трохи обдумати. Ну, наприклад, наші чиновники дуже зайняті, тому користуються мобільним зв’язком понаднормово і не регламентують час його використання. Отже, мають більше шансів, ніж менш зайняті люди мати функціональні зміни, про які ми говорили вище, наприклад, у нервовій системі. Якщо так, то самі можемо робити висновки з того, що нема чого нам нарікати на бідолах, які так багато працюють і разом з тим ще й так багато мають проблем зі здоров’ям. А ми тут «чіпаємося» до них з усілякими там дурницями.

Ми любимо «чиновників» за те, що багато кому самі оплачуємо розмови по мобільному телефону з власних податків. Наприклад, за інформацією, яку надав керуючий справами Івано-Франківського міськвиконкому Андрій Лис, рівно за годину після того, як ми йому задали запитання, у Івано-Франківському міськвиконкомі є 15 людей, розмови яких оплачує бухгалтерія міськвиконкому. До їхнього складу входить голова міста, всі його заступники, секретар міської ради, керуючий справами, патронатна служба, управління надзвичайних ситуацій. Все це контрактні пакети мобільного зв’язку.

Облдержадміністрація готувала відповідь значно довше — майже тиждень. Однак, вичерпна відповідь, яку вони дали, може тільки підкреслити, що працівники ОДА не били байдики, а готували відповідь. Ми вдячні їм за таку турботу, і хочемо підкреслити, що почуття до них у нас все сильнішають. Отже, виявляється, що специфіка державної роботи, котра полягає, зокрема, і в управлінні та постійному цілодобовому контролі за ситуацією, що відбувається в області, вимагає того, щоб керівництво обласної державної адміністрації постійно перебувало на зв’язку, як з підлеглими, так і з вищим керівництвом держави.

Саме коло осіб, що мають право на користування службовими мобільними телефонами, чітко регламентується постановами КМУ. Бухгалтерія Івано-Франківської ОДА оплачує 10 безлімітних пакетів мобільного зв’язку. Згідно з цими постановами такі телефони є у голови ОДА, всіх його шести заступників та заступника голови-керівника апарату. Також службові телефони мають керівник патронатної служби голови ОДА, начальник управління ресурсного забезпечення та господарського обслуговування ОДА, один мобільний телефон обслуговує потреби першої приймальні.

Ми «любимо» чиновників за те, що навіть коли вони і дають нам свої мобільні телефони, то наголошують на тому, що дають лише нам і що не можна нікому їх давати. Що лише нас удостоєно цього, і ми повинні розуміти ту честь, яка випала на нашу долю.

Ми «любимо» чиновників за те, що вони не живуть на одну зарплату. Говорять про субсидії, не знаючи, що це таке. Згадують про людей, які живуть на мінімальну пенсію чи зарплату, не маючи приблизної уяви, як живуть прості люди. Обіцяють, що змінять щось на краще у нашому з вами житті, а міняють на краще лише своє.

Ми «любимо» їх за те, що вони майже ніколи не «товчуться» в чергах, не рахують копійки, коли скуповуються і помічають ріст цін на продукти тільки тоді, коли треба покритикувати чинну владу. У них бо ж є товсті гаманці, які налічують по десять кредиток.

Ми «любимо» їх за те, що вони виступають за свободу слова. Вони полюбляють захищати журналістів від поганих редакторів, власників, спонсорів та навіть рангом вищих чиновників. Говорять навіть про повагу до гострих журналістських публікацій, називаючи їх «об’єктивними», але ми прекрасно усвідомлюємо, що все це на часі.

Як тільки-но прийде час написати щось «об’єктивне» про них, все зміниться. Чиновники в мить забудують про гучні гасла, які вони вимовляють ледь не щодня про свободу слова, і подумають: мені не потрібна ця стаття. Далі робитимуть все можливе, аби її просто не було.

Причин «любити» їх у нас залишається ще так багато. Тому ми одразу просимо у них вибачення за такі сильні, може, трохи навіть невзаємні почуття.