У Німеччину без зупинок
Група складалась із 16 учнів та двох вчителів. Виїхали з Кракова вночі 11 березня шкільним бусом. Перше враження чекало на польсько-німецькому кордоні у Зґожельці — його проїхали, навіть не зменшуючи швидкість. Лише вчитель сказала, що це вже Німеччина.
Тут згадалися наші Шегині та Краківець. За чотири роки навчання у Польщі всякого надивишся. Це і одинадцятигодинні очікування, і нелюдське ставлення польських прикордонників, і пішохідний перехід, де наші прикордонники допускають такі черги, що люди ламають один одному кістки об металеву огорожу (так пхаються), та ще й беруть хабарі з тих, хто хоче пройти без черги.
Цілий день ми мчали німецькими автобанами і навіть не заїхали у жодне містечко. У Страсбурзі група опинилася по обіді. Поселили нас у готелі Центру європейської молоді. Нова будівля Європарламенту відбивала у безлічі вікон золото-багряне сонце, що заходило десь за Ла-Маншем.
Патріотизм без гонору
Зовні Страсбург дещо схожий на Івано-Франківськ. Особливо масштабами. Але дороги тут кращі, вулиці охайніші, архітектура інша. А ще тут стежать за екологією — у місті невеликий рух автомобілів, зате скрізь сила?силенна велосипедів. Майже перед кожними дверима стоїть ця двоколісна «машина», а біля магазинів є спеціальні велостоянки. Цікаво, скільки простояв би ровер під магазином в Україні? Напевно, краще не перевіряти…
Страсбург розташований на кордоні Франції з Німеччиною. Тому багато тутешніх мешканців знають німецьку, французьку, інші мови. Втім, бувають і винятки. В одному з кафе міста, де знаходяться Європейський суд з прав людини, Рада Європи, Європарламент, — офіціант знав лише французьку. Ми пробували розмовляти з ним англійською, німецькою, навіть російською — жодної він не розумів. Ситуація була курйозною, поки в кафе не зайшли молоді хлопець і дівчина. На наше щастя, вони добре знали англійську, тож замовлення ми таки зробили.
Французи — просто фанатичні патріоти. Наприклад, автівки іноземних виробників є великою рідкістю на вулицях Страсбурга. Мешканці підтримують національного виробника і їздять виключно на «Рено», «Пежо» та «Сітроенах».
Центр міста, натомість, не зовсім французький. Будинки типової німецько-альпійської архітектури. Та місцеві із того не мають пошарпання гонору і називають ті квартали «Мала Франція». Можливо, це пов’язано із тим, що Ельзац (земля, де розташоване місто) неодноразово переходив від Франції до Німеччини і навпаки. Тут є і своя мова — ельзацька, фактично суміш німецької та французької. Щоправда, говорять нею тільки старші люди.
У депутатських кріслах
Що таке програма Euroscola? Раз на рік молодь із країн-учасників Євросоюзу збирається у Страсбурзі, щоб сказати своє слово депутатам Європарламенту. Це не Рада Європи, куди входить і Україна. У парламенті засідають депутати виключно із 27 країн-членів ЄС.
День 13 березня наша делегація провела у парламенті. Спочатку — брамки із металошукачами та перевірка документів, потім розподіл на тематичні підгрупи і привітальний французький сніданок — круасан з шоколадом і апельсиновий сік або кава до нього.
У тематичних групах працювали за різними напрямками. Наприклад, «Енергія, транспорт, екологія». Обговорення відбувалося англійською, тому необхідно було не тільки володіти інформацією, а й мати відповідний словниковий запас.
Треба зазначити, що ми були першою групою людей з обмеженими можливостями в історії програми Euroscola. Через це нас, на мій погляд, занадто опікали. Однак видно, що парламентарі старались — люди з нами були дуже привітні. Нас супроводжував веселий італієць Доменіго. Він вільно говорив англійською та німецькою, а за короткий час навчився вітатись та рахувати школярів польською.
Ми розмістилися у залі засідань на місцях депутатів. Кожен мав картку для голосування і висловлював свою думку щодо проблем, які обговорювали депутати парламенту. Пізніше молодь годину задавала їм запитання. По обіді розпочалась гра євроґейм. Вона полягає у тому, що кожен четвертий учасник Euroscola одержує на аркуші 18 питань різними мовами країн ЄС, причому запитання однією мовою стосується зовсім іншої країни. Завдання — відшукати людей, котрі розуміють запитання, і тих, хто знає відповіді.
Прощаючись, голова конференції зізнався, що в житті європейця є два шанси потрапити у Європарламент: перший — Euroscola, другий — вибори. Тому за такий шанс висловлюю особливу подяку вчителю англійської мови пані Еві Бернадзькій за підготовку та організацію поїздки.
На фото:
1. Сучасні трамваї на старовинних вулицях Страсбурга
2. Страсбурзька «Мала Франція», яка радше нагадує Німеччину
3. Франківець на місці депутата Європарламенту
Comments are closed.