На минулій оперативній нараді міський голова Віктор Анушкевичус заборонив КП ЄРЦ страйкувати. Це стало причиною сварки на сьогоднішній оперативній нараді. Мер та секретар міської ради з’ясовували, хто з них хто і чиїх заслуг перед Україною більше.
Анушкевичус нагадав, що, поки Вітенко «ходив пішки під стіл», він стояв у 2004 році на Помаранчевій революції. Але той не дав собі в кашу плюнути. «Не живіть минулим, майбутнє вирішується зараз», – відрізав секретар. Мовляв, зараз у Києві мерзнуть 10 тисяч іванофранківців і вони нічим не гірші за тих, хто гріється у Франківську. Микола Вітенко нагадав, що є рішення сесії, а отже комунальні підприємства та структурні підрозділи мають його дотримуватися. Відтак він не розуміє, чому вони не приходять на віче принаймні в обідню перерву та у вихідні. Секретар пообіцяв, що на сесії вони обов’язково заслухають керівників комунальних підприємств і підрозділів, аби дізнатися, скільки з них були у Києві, а скільки відвідували заходи тут.
«Я категоричний противник будь-якого радикалізму, – відповів йому Віктор Анушкевичус, – чи то правого, чи то лівого. Я противник того, що робила влада і того, що ви зараз говорите. Чим ви кращі від влади? Ці свої репресії влаштовують, арештовують бідних студентів, провокатори далі гуляють, тітушки теж, Корчинський бложить, простих людей заарештували, а “Беркут” не покараний. Тепер ще й ви говорите, що всі мають відчитуватися».
Врешті, Анушкевичус зізнався, що 1 грудня він зібрав погоджувальну нараду, на якій хотів обговорити сесійне рішення про страйк. Проте свободівці на нього не прийшли. «П’ять хвилин перед віче всі прийшли і придумали: страйкувати будемо, – розповів Анушкевичус. – А хтось юридично питання опрацював? Ні. В суботу, коли я збирав погоджувальну раду і викликав заступників, дав доручення юридичному відділу, спілкувався із «профспілками». Бо це питання регулюється чинним законодавством, а не так, що ми прийняли, а ви виконуйте».
Як підкреслив Анушкевичус, після такого рішення усі розгубилися, хто має працювати, а хто ні. Бо страйкувати це право, а не обов’язок. «Завершуємо дискусію, – сказав мер, – ми з вами не по різні сторони барикади. Що не маєте з ким воювати? Хочете зі мною? Та ви програєте!».
Вітенко визнав, що мер правий. Але сказав, що чинне рішення сесії, а отже підприємства мали б право страйкувати. «У мене таке враження, що ви не знаєте тут у Франківську, що там у Києві відбувається, – сказав Вітенко. – Там перекрили три станції метро, там таке… І 10 тисяч іванофранківців там мерзнуть, щоб ми тут себе комфортно відчували. То хай мерзнуть і ті несвідомі теж, хоч тут».
«Не вдавайте з себе великого революціонера, – відрізав Анушкевичус. – Хто ви такий?». «А ви хто такий?, – не промовчав Микола Вітенко у відповідь. Зал зашумів, чиновники почали перешіптуватися. Врешті Анушкевчиус випалив: «Мені шкода, якщо ви залишитеся на такому рівні розвитку». Вітенко і тут не змовчав: «Давайте не оцінювати один одного рівень розвитку»…
Врешті, кожен лишився на своєму. Обидва по своєму праві і так само неправі. Бо з одного боку усі мають право на страйк (і ЄРЦ і тому числі, а мер їм заборонив!), а з іншого – ніхто не має права нічого нікому наказувати. Особливо, що стосується страйку.
Comments are closed.