Тягомотина

Давня пісня

З 1992 року приватне підприємство «Захід-інформ» орендувало комунальне майно в парку Шевченка. Там розташовувалося дитяче кафе «Ілона». У 2005‑му це приміщення потрапляє під знос. Причина проста — то була радянська тимчасова споруда, яка й будувалася так‑сяк. Плану реконструкції парку вона не відповідала. Оскільки підприємець Ярослав Гуменюк вклав туди гроші, то йому, як компенсацію, віддали приміщення, яке знаходилося поруч. Воно теж було страшненьке, але капітальне — під знос не йшло.

«Захід-інформ» заключив договір про оренду. Однак, аби розпочати там роботу і перетворити розвалюху у дитяче кафе, треба було зробити капремонт. Для цього потрібна згода міськвиконкому. Тож, як зазначає Гуменюк, у 2006 році він написав у фонд комунального майна міста лист. Ті мали винести рішення на виконком. Але питання не виносилося, тож згоду не дали.

У 2007 році з підприємством не продовжують договір. «Мене викликають і кажуть, що зі мною розривають договір, бо я там нічого не зробив, — обурюється підприємець. — Мовляв, я мав там облаштувати майданчик і т. д. Я кажу, що спершу для цього треба було відремонтувати приміщення, щоб мати можливість ним користуватися. Бо ж не можна починати мити підлогу, коли сміття посеред столу».

Однак суд договір таки поновив. Нині Гуменюк зізнається — єдине, про що тоді не подумав, аби рішенням суду отримати і дозвіл на реконструкцію приміщення. Думав тоді, що домовиться. Але не сталося.

Начальник фонду комунального майна Івано-Франківська Михайло Юсип зазначає, що ця епопея тягнеться ще з 26 січня 2006 року. Коли поміняли методику розрахунку порядку використання плати за оренду об’єктів комунальної власності. «Захід-інформ», який орендував приміщення, не захотів переукладати договір за новою методикою. Тож, наростив борг.

Різними мовами

Ярослав Гуменюк говорить, що в них були неузгоджені ціни. Бо виглядало так: він платив за старими розцінками, а фонд комунального майна рахував за новими. Занедбане приміщення продовжувало порожніти без дозволу на реконструкцію.

Щоправда, підприємець звертався з пропозиціями, мовляв, споруда не вписується в архітек-турний ансамбль парку. Тож «Захід-інформ» подав заяву і розробляв документи, аби рекон-струювати будівлю. Однак, зважаючи на те, що будинок не використовується, і наймач несе збитки, Гуменюк просив не змінювати умови договору в частині орендної плати.

«Враховуючи те, що методика прийнята, — зазначає Михайло Юсип, — ми звернулися до юридичного відділу і до Гуменюка, щоб таки поміняти плату. Бо, наскільки я знаю, конкретних документів про перебудову він не мав. Тому мені важко його зрозуміти. Він розмовляв на іншій мові. У нього не було проекту, була тільки картинка. Аби збудувати те, що він хотів, треба було зруйнувати стару будівлю, зрізати дерева. Робити це в парку йому б ніхто не дозволив».

Гуменюка вражає те, що справу подали у прокуратуру, а звідти — до суду, без жодних попереджень. Адже заборгованість у 900 грн. — не ті гроші, про які варто сперечатися. І він вже їх сплатив. Тож, прокуратура відкликала свій позов у частині виселення, але фонд майна все таки наполягав, на тому, аби виселити підприємця. Суд прийняв рішення про виселення.

Стратегічний об’єкт

Ярослав Гуменюк нині підкреслює, що в майбутньому дійсно мав задум на добудову приміщення. «Будинок не має електрики, каналізації, води. Звідки зараз в бюджеті взяти гроші, щоб відремонтувати його? А ми пропонували угоду: добудовуємо приміщенні, 30 % його віддаємо під потреби парку, задурно. І всі інтереси наче були би враховані», — говорить Гуменюк. Спершу він просто хотів зробити капітальний ремонт та відновити дитяче кафе. Але дозволу не отримав.

Звісно, тут виникає питання: навіщо стільки часу орендувати приміщення, сплачувати за нього і нічого там не робити? Чи багато зараз у нас таких підприємців, які отак ставляться до свого бізнесу? Може, просто руки не доходили? Гуменюк із цим погоджується: «Може й не доходили. Але, з іншого боку, ми сподівалися, що рано чи пізно в законному порядку питання таки вирішиться. Зрештою, ми не думали, що це стратегічний об’єкт нашого міста, і що навколо нього загостриться такий конфлікт. Були впевнені, що міськвиконком дотримається закону про оренду і надасть дозвіл на реконструкцію».

А Михайло Юсип зазначає: «Я, наприклад, не розумію, як можна брати приміщення, платити за нього і не використовувати. Якщо людина щось орендує, то вона в першу чергу це робить, аби з того щось мати». А на запитання «Чому роками не давався дозвіл?» Юсип відповів легко: «Мабуть, він у цьому не був зацікавлений».

Без дозволу

Ще була ідея підписати мирову угоду. Юсип каже, що Гуменюк її так і не зробив, Гуменюк — що зробив, але міськвиконком на неї не відреагував. Тож, депутат-бютівець Ярослав Гуменюк вважає, що справа набула політичного характеру, і йому просто мстять за опозиційну поведінку до міського голови. А ходити і випрошувати преференцій у мера депутат не збирається.

Михайло Юсип стосовно цього має свою думку. «Особисто я вважаю, що можливо якийсь елемент політики тут і присутній, але те, що з боку орендаря не професійно вівся діалог з орендодавцем — це точно. Адже за весь час як було, так і лишилося», — каже він. І додає, що може назвати десятки випадків, коли люди, не отримавши дозволи по всій формі, зробили всі ремонти, давно відкрилися і працюють. «Правильно це чи неправильно, але так є», — підсумовує Юсип.

Що не кажіть, а виходить, що самовільна реконструкція в Івано-Франківську заохочується. І дозволи брати зовсім не обов’язково. І хто б що не казав, а всі питання вирішуються легко: треба знати, до кого піти і як домовитися. Тож, чому такого не відбулося цього разу, можемо лише здогадуватися. Або Гуменюк не хотів домовитись, як каже Юсип, або не міг, як каже Гуменюк.

Наостанок депутат Гуменюк підсумовує — ситуація проста: «Хтось має око на це приміщення, і все робиться саме для цього». Якщо так легко забрати орендований будинок у депутата міськради, то що говорити про простих «недепутованих» підприємців?