Поштівка, яку надрукував місцевий видавець Шраєр, переносить нас у
Станиславів 1914 року. Польською, німецькою та українською мовами
читаємо, що то є вулиця Сапіжинська. Спочатку вона називалась
Тисменицькою дорогою, оскільки вела до сусіднього містечка. У 1884 році
Станиславовом прокотилась хвиля вуличних перейменувань. Відтоді
Тисменицька стала Сапіжинською – на честь першого маршалка (спікера)
Галицького крайового сейму князя Леона Сапєги (Сапіги).
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Наприкінці
ХІХ століття ця вулиця вже була центральною артерією міста, при чому
початкова її частина називалася Лінія А-Б. У автобіографічній книзі «Ось
іде людина» письменник і актор Олександр Гранах пише, що один її бік – променад – називався Лінія А, інший – Лінія Б.
Фото: Микола Волков
Зрозуміло,
що статус головної вулиці вимагав споруджувати тут фешенебельні
будинки. Найдавнішою кам’яницею на фото є крайній правий будинок, що
нині має адресу – Незалежності, 15. Його спорудили у 1900 році, про це
свідчить напис на підлозі вестибюлю. Власником новобудови був Міщанський
банк, заснований у 1884-му як «Товариство взаємного кредиту міщан у
Станиславові». Спершу справи в банку йшли досить добре, але з часом
ситуація погіршилась. Не створивши достатніх готівкових запасів,
Міщанський банк був змушений оголосити про припинення діяльності у 1914
році. Приміщення купила інша фінансова установа – Банк крайового
господарства. У міжвоєнний період на першому поверсі кам’яниці працювали
такі заклади, як першокласний ресторан Теофіла Квятковського, крамниця
Владислава Лєвака, бюро подорожей «Орбіс» і перукарня.
За часів німецької окупації на другому поверсі містився обласний провід ОУН, у відділі пропаганди якого працював молодший брат Степана Бандери – Василь.
15 вересня 1941 року німці його заарештували, пізніше він загинув у
концтаборі Освенцим. На сучасному фото за деревами не видно, але нині на
стіні будинку є меморіальна дошка із погруддям Василя Бандери. До речі, за німців Сапіжинська називалась Адольф Гітлер-штрассе.
У радянські часи тут містилися парфумерна крамниця «Фіалка» та ювелірний магазин «Рубін». Ювелірний є там і зараз – «Рамзес».
Кам’яниця ліворуч споруджена у 1910 році за проектом відомого архітектора Фредерика Януша. За два роки перед тим німецький підприємець Карл Гаусвальд
придбав у Міщанського банку земельну ділянку та розпочав будівництво.
На досягнутому він не зупинився та невдовзі збудував ще один дім – на
розі з сучасною вулицею Вітовського. В історію споруда увійшла як
кам’яниця Гаусвальда, але про неї – іншим разом.
За Польщі
перший поверх, що являв собою просторий зал, зі стелею на двох потужних
пілонах, займав магазин автомобілів «Мотор», у радянські часи –
крамниця «Тканини». У наші часи орендарі змінюються досить швидко – нині
там магазин одягу «OGGI», а ще донедавна був ювелірний супермаркет
«Діамант».
Що змінилось за 100 років? Ну, насамперед назва
вулиці. За ЗУНР Сапіжинська називалась Шевченка, за совітів – Радянська,
а від 1994 року – Незалежності. За цей час її початкова частина
перетворилась на пішохідну зону. Суттєво побільшало дерев – і лівий і
правий боки вулиці прикрашають молоді клени, серед яких заховалося
знамените «Дерево щастя».
Самі ж кам’яниці добре пережили буремне
ХХ століття. На середній з’явились телевізійні антени, новий цегляний
димар, але кудись зник громовідвід. Цікаво, що з самого початку всі
віконні прорізи в бічній стіні Міщанського банку були замуровані. У
радянські часи у торцевій стіні пробили кілька нових вікон, але вони не
збігаються зі старими нішами, пофарбовані у різний колір і взагалі
виглядають якось примітивно.
Попередні випуски рубрики «Слідами Старого Станиславова»
17 жовтня 2013. Театр-філармонія.
3 жовтня 2013. Гауптвахта.
28 вересня 2013. Ринок.
19 вересня 2013. Вокзал.
12 вересня 2013. Вулиця Карпінського.
5 вересня 2013. Сокіл.
29 серпня 2013. Ратуша.
22 серпня 2013. Повітова рада.
15 серпня 2013. Імперіал.
