Політика

Слідами старого Станиславова. Вулиця Ґолуховського

Далеко не кожна кам’яниця Станиславова мала честь бути підписаною на старих поштівках. Але на листівці, яку підприємець Шраєр видав у Відні в 1915 році, читаємо «Станиславів. Вулиця Ґолуховського. Будинок Вайнґартена».

Фото: Микола Волков

Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького

Вулиця виникла у XVIII столітті та спочатку називалася Середньою, оскільки лежала між Лисецькою (Мазепи) та Опришівецькою (Коновальця) дорогами. Власне вона й сама була дорогою, яка вела до сусіднього села Радчі. Лише в 1930-х, коли поляки спорудили летовище, вулиця стала тупиковою.

В 1884 році Станиславовом прокотилась перша хвиля вуличних перейменувань. Тоді Середня перетворилась на Ґолуховського. Мався на увазі граф Агенор Ромуальд Ґолуховський (1812-1875). Він тричі був намісником Галичини, причому першим слов’янського походження. Граф активно виступав за відміну панщини, замінив викладання у школах і гімназіях з німецької мови на польську, сприяв заснуванню знаменитої Львівської Політехніки.

Через близькість до центру вулиця вважалась престижною і кам’яниці там будували відповідні. У 1912 році на розі Ґолуховського (Чорновола) і Ґіллера (Гординського) постав монументальний чотириповерховий будинок. Споруда у стилі модерн, прикрашена атлантами, мала два рівноцінних фасади на обидві вулиці. До речі, дата побудови викарбувана над під’їздом з боку Чорновола.

Збудували кам’яницю на замовлення адвоката, доктора права Карла Вайнґартена. На жаль, відомостей про нього обмаль. Вперше про Вайнґартенів почули у 1878 році, коли запрацювала фабрика дріжджів і спирту в Княгинині. Вона належала подружжю Менделя та Бабетти Вайнґартен. Але через 12 років вони розлучилися. Невдовзі Бабетта віддала своє серце (і фабрику) новому обранцеві – Філіпу Ліберману. А що ж покинутий Мендель? Про нього більше не чули. Але вже на початку ХХ століття у Станиславові були доволі відомі троє братівВайнґартенів – Карл (1883 р.н.), Еміль (1884) та Леон (1888). Якщо врахувати, що Мендель народився не пізніше 1858-го, то він цілком може доводитись батьком усій цій трійці. (Хоча прізвище Вайнґартен було дуже поширеним у Станиславові). Молодші брати пішли в будівельний бізнес, а старший обрав адвокатуру. Напевно, не прогадав, якщо спромігся збудувати такі хороми.

Зрозуміло, що Карл Вайнґартен мешкав там не сам – перший поверх традиційно віддав під крамнички, а квартири на верхніх здавав багатим постояльцям. До речі, колекціонери кажуть, що на поштівці, на балконі другого поверху, стоїть сам Карл із родиною. Не виключено, що він же й замовив поштівку з метою реклами. Є легенда, що, коли перші совіти націоналізували будинок, власник кинувся з балкону третього поверху…

На сучасному фото бачимо, що кам’яниця щасливо пережила бурхливе ХХ століття та впевнено дивиться у майбутнє. Тішить око стильний і ненав’язливий дизайн зовнішньої реклами аптеки № 5, яка міститься у наріжній частині першого поверху. Може, до цього зобов’язує поважна історія закладу.

У січні 1938 року в Станиславові відкрилася десята й остання дорадянська аптека, що належала магістру фармації Олександру Вайсу. За тодішньою традицією назви всіх аптек починалися прийменником «під» – «Під зіркою», «Під якорем», «Під срібним орлом» і т. д. Аптека Вайса не була винятком, але називалась «Під матір’ю Божою». Невже Вайс не був євреєм?

Попередні випуски рубрики «Слідами Старого Станиславова»

29 листопада 2013. Парафіяльний костел.

21 листопада 2013. Казимирівська.

14 листопада 2013. Вулиця Баторія.

7 листопада 2013. Вулиця Собеського.

31 жовтня 2013. Вірменська церква.

24 жовтня 2013. Вулиця Сапіжинська.

17 жовтня 2013. Театр-філармонія.

3 жовтня 2013. Гауптвахта.

28 вересня 2013. Ринок.

19 вересня 2013. Вокзал.

12 вересня 2013. Вулиця Карпінського.