Тут вона зустрілася з головою правління — генеральним директором ЗАТ «Лукор» Сергієм Чмихаловим і генеральним директором ЗАТ «Лукойл-Нафтохім» Олексієм Смірновим. Кульмінація візиту розгорталася саме під час цього рандеву.
Одразу по прибутті сторони відправились у поїздку на автобусі марки «Еталон» по заводу на огляд виробництва. Цікаво, що перш за все Валентина Семенюк зажадала відвезти себе на застаріле виробництво (яке, зауважимо, незабаром повинно бути кардинально модернізованим). Там вона з переможним поглядом «тикала» російським інвесторам на те, що ті, мовляв, не дотримуються своїх зобов’язань. Коли ж її привезли на сучасне нове виробництво каустичної соди і хлору, де застосована німецька техніка, що не має аналогів у світі, Валентина Петрівна одразу «охолола» до екскурсії і попрохала поїхати в кабінети на переговори.
У залі для переговорів голова Фонду держмайна розійшлась по?справжньому. Переговори проходили за присутності журналістів і це додало азарту обом сторонам.
Вже декілька років Фонд держмайна конфліктує з російськими інвесторами щодо неповного виконання ними своїх зобов’язань перед державою. 27 липня Господарський суд Івано-Франківської області вже задовольнив позов Генеральної прокуратури та визнав недійсним один пункт установчого договору ЗАТ «Лукор». Вчора, 13 серпня, у Львівському Апеляційному суді мав відбутися розгляд апеляційної скарги «Лукору» на згадане липневе рішення Івано-Франківського суду.
Саме тому у переддень цього розгляду Семенюк приїхала на «Лукор» домовлятися. Як повідомила прес?служба Фонду держмайна, він «критично оцінює ефективність проведеної реструктуризації ВАТ «Оріана» і постійно вказує на критичну ситуацію, що склалася на цьому підприємстві, наполягаючи на поверненні майна нафтохімічного комплексу, яке було передано до статутного фонду ЗАТ «Лукор», а пізніше — до ТОВ «Карпаинафтохім», до сфери управління ВАТ «Оріана» та держави».
Після дискусії, яка часом набирала дуже гострого характеру, домовленості таки було досягнуто. Сторони вирішили створити робочу групу із залученням до її складу представників Фонду держмайна, галузевого міністерства та інвесторів. Ця група повинна розробити мирову угоду, яку буде підписано у суді з тим, щоб закрити судові процеси.
Російські інвестори з розумінням поставилися до претензій держави. За словами Сергія Чмихалова та Олексія Смірнова, вже декілька років «Лукор» перебуває у збитках. Ще декілька років тому барель нафти коштував 20 доларів США, а зараз — 140. Необхідно було щось змінювати. Було прийнято рішення залучати додаткові інвестиції, розширювати виробництво і будувати новий завод. Інвестори розуміли ризикованість цього кроку, але зважилися на нього замість того, щоб просто покинути завод напризволяще.
З цими аргументами Валентина Семенюк під час переговорів погоджувалася, але від свого не відходила — зобов’язання щодо прибутковості підприємства не виконувались і з цим необхідно щось робити. Звичайно, це правда. Ніхто ж не очікував, що нафтова сировина настільки подорожчає. Проте дивує ставлення державного органу до найбільшого інвестора Прикарпаття та одного з найбільших на Україні. Чомусь проблеми, що були на «Оріані» ще до приходу в область «Лукойлу», тепер вперто вішаються саме на нього. Так само закордонному інвестору у провину ставиться те, що він намагався хоч якось вирішити ці проблеми…
Великою удачею для області є те, що після стількох проблем, які створювались вже «Лукору», цей завод не припиняє розвиватись. На початку цього року у Калуші розпочато реалізацію проекту будівництва виробництва полівінілхлориду суспензійного. Цього року планується розпочати роботи з будівництва у складі Калуського нафтохімічного комплексу власного джерела енергозабезпечення та установки емульсійного полівінілхлориду. Уцілому ж за найближчі п’ять років сюди буде надано близько 600 млн. дол. США інвестицій.
До речі
Сировина пластмаси, яку планує випускати інвестор, сприятиме розвитку сотень і тисяч малих підприємств в Україні. Напевне, такі кроки варті поваги держави та руху назустріч інвестору.
Comments are closed.