Політика

Несолодка заборона

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

 

Зворотний бік реклами

Бажаючих купити це заборонене «добро» не так вже й багато, як зрештою і просто подивитися. Але все це залежить від самої реклами. Якщо хтось вам скаже: «Ой, я маю такий дурний документальний фільм. Там щось про вбивство», то вам навряд чи захочеться його подивитися в принципі. Навіть якщо цей фільм хтось принесе вам додому зі схожими словами, то максимум, на що вас може вистачити, це те, що ви переклацаєте кілька епізодів і віддасте його туди, звідки взяли. Або ж закинете десь на шафу, і він проваляється там аж до якогось генерального прибирання.

Інша річ, коли вам скажуть, що його продаж в нашій країні заборонений. Що придбати його можна тільки в Інтернет-клубі і то незаконно і за підвищеною ціною. Ця реклама має зворотний процес, схожий на магнітне притягування. Тут, якщо ж у вас, звісно, не слабкі нерви, обов’язково спрацює здоровий спортивний азарт, і вам закортить його подивитися. На щастя, скачати фільми в неті нема проблем. Раз, і домашнє відео поповнилося чимось екстрім-особливим.

Тож, кличте друзів, охочих подивитися на гірку заборону, набирайте величезну кількість поп-корну та розпочинайте вечірку. До вашої уваги фільм «Обличчя смерті».

 

Свято починається

Вже через хвилину ви усвідомлюєте, що це фільм, який обіцяє лише видовище, бо апетит вже зник. Б’ється людське серце. Лікарі. Кров. Система рахує відлік. Серце спиняється.

Поморщені тіла мертвих. Щось невиразне: чи то вони закремовані, чи заморожені, чи напіврозкладені. Розтин.

Чоловіча постать нарешті щось нам каже. Трохи наче відлягає. Не так вже й страшно було… ну, добре, скажемо не так: не так вже й довго тривали ці кілька хвилин, щоб їх і не подивитися.

Лікар-патологоанатом представляється і розповідає, що, на жаль, в медицині не завжди вдається врятувати життя пацієнту. І коли настає смерть, то починається його робота. Він тримає людське серце в баночці з якоюсь рідиною. Каже, що за останні 20 років зібрав цілу бібліотеку облич смерті, об’їздив майже весь світ і бачив своїми очима таке, що після цього у ньому ще більше закріпилося бажання жити.

Холодний погляд з-під перекошених окулярів трохи бентежить як зовнішніми ознаками, так і словами: «Ми створили світ, який відмовляється визнати нашу долю. Багато років тому мені неодноразово снився один і той же сон…».

Жінка в труні. Священик. Через такий сон друзі вважали героя божевільним та називали фанатиком. А він, вирішивши відзняти фільм, в якому показує різноманітність облич смерті, стверджує, що глядачі стануть суддями.

 

Смертельні обличчя

У фільмі зовсім не віртуально, а достатньо чітко поставлені завдання. Автор стверджує, що кожен глядач зробить для себе відкриття нової реальності і зможе подивитися після цього на деякі речі очима смерті.

Країни Південної Америки, Африка. Мумії. Передсмертні агонії застиглих облич, кожне з яких немов щось говорить. Собачий бій задля людського видовища. Спечене на вогні мавпеня задля споживи. Бичача кров як напій.

Споживання мозку щойно вбитої мавпи задля того, щоб наблизитися до бога. Поїдання нутрощів мертвої людини як ритуал, що начебто дозволяє після смерті перейти у світ вічний.

Людська смерть: на морі і в горах, через вулкани, війни, катастрофи, екстремальні види спорту. Вбивство як різновид смерті: кілерство, маніяцтво, страта. Обличчя смерті як огида та відраза.

 

Хто пропагує насильство?

Як підсумок напрошується запитання: чи існує життя після смерті? Може це замкнуте коло? І що таке смерть: початок кінця чи кінець початку? Відповідь залишається для глядачів.

Квіти. Тварини. Ніжна мелодія. Купання немовляти. Вода. Життя.

Фільм складний. Його важко дивитися емоційним людям — це правда. Але хто і чому зробив висновки, що цей фільм пропагує насильство і жорстокість? Якщо він показує злу, жорстоку і огидну, але все ж таки правду.

Ставить запитання. Наштовхує на роздуми. Наводить на підсумки.

Проблема ж не у цьому. Бо хто захоче його побачити, той побачить. Проблема в іншому: що хтось там щось береться за нас вирішувати. Шкода, що ніхто не вивчає поганий вплив телесеріалів, які кожен з провідних національних телеканалів транслює по шість-вісім штук на день. А варто було б.