Віра у здатність святих покровительстувати і по смерті чітко закріплена у християнській традиції. «Святі отці відзначилися особливою любов’ю і ревністю до Бога, — каже отець Василь, який відправляє у соборі Святого Воскресіння. — Вони в особливий спосіб вподобалися Богу, і Господь нагороджує таких людей великою харизмою — ласкою творити чуда, допомагати людям, як до смерті, так і після неї. За дні виставлення мощей у собор приходять люди, які рідко сповідаються, або не сповідаються взагалі. Вони цілують мощі, і щось в них там в душі перевертається. Для декого це привід примиритися з Богом».

У перший же день виставлення реліквії біля собору було не проступитися. Люди приїхали з усього Прикарпаття. Священики організовували прибуття цілих груп прихожан. Ми запитали в кількох жіночок, які приїхали з Болехова, що ж вони знають про Падре Піо. З відповідями жінки трохи губилися. Одна почала розповідати, що Піо, «то був такий великий чоловік, як Іван Павло ІІ». Інша перебила її тим, що «в Піо були такі рани на руках, як у Христа». Проте з метою визначилися одноголосно — «приїхали сюди просити у святого ласки для себе, родини, онуків. Щоб Піо попросив у Бога, аби той поміг».

Найбільше вражає те, що побачити мощі святого у собор приходить дуже багато молоді. Від декого, хто прийшов до реліквії вперше, часто можна почути притишений шепіт: «А де ж мощі?». Вочевидь, люди сподівалися побачити саме нетлінне тіло. Одна з жіночок навіть пройшла повз, так що священику довелося її повертати зі словами «Пані, мощі тут».

Та тіло святого зараз перебуває в Італії, в місцевості, де він жив, — Сан Джовані Ротондо. А до Івано-Франківська привезли частинку полотна, просякнутого кров`ю зі стигм Піо, яке вмонтовано в хрест.

Напевно не тільки віруючі прихожани думали, що привезли до Івано-Франківська все тіло святого. З оприлюдненням інформації про цю подію в Інтернеті, в коментарях до повідомлень одразу ж виникла жвава дискусія про те, що преклоніння перед мертвим тілом — це нібито нездорова некрофілія, яка суперечить християнській вірі у Єдиного Бога.

Насправді ж, вшанування мощей бере свій початок з перших віків християнської історії. В часи гоніння християн, коли мучеництво було свідченням віри в істинність Воскресіння Христа, віруючі використовували всі засоби для того, щоб отримати у своє володіння тіла мучеників. Слово «мощі» у грецькому варіанті звучить як «ліпсана», у латинському — «реліквія». Згід­но із вченням Церкви, мощі є носіями благодатних сил, які може подавати Бог віруючим через останки святих. Отже, тут мається на увазі преклоніння не перед святими, а перед силою Бога, яку він їм надав.

Що ж до реліквії, яка зараз перебуває у соборі Святого Воскресіння, то варто наголосити: окрім власне мощей, вшановують також так звані контактні реліквії — тобто все, що торкалося тіла святого при житті чи після смерті. Реліквії також створюються через доторкання до могили святого чи до контактних реліквій. При цьому вважається, що за своєю силою вони всі рівнозначні.

Тож саме таку контактну реліквію привезли до Івано-Франківська. А місцеві прихожани часто залишають сестрам у соборі речі, щоб ті торкнулися ними до хреста з клаптиком тканини, просякнутої кров’ю Піо. Щоб мати вдома свою святиню.

Наскільки ж помічними можуть стати святі мощі, напевно, все ж таки залежить від глибини віри кожного. Та, врешті-решт, їхнє перебування в соборі, то привід ще раз прийти до церкви, і, можливо, вирішити для себе багато чого важливого.

Святий Піо з Петрельчини

Отець Піо, священик ордену Братів Менших Капуцинів, народився 25 травня 1887 р. в Італії. Помер 23 вересня 1968 року.

Серед чудесних властивостей Падре Піо перелічують такі: стигмати, які мали приємний квітковий запах; дар білокація — одночасне знаходження в двох місцях; дар левітації — здатність припідніматися над землею і якийсь час «зависати» у повітрі; передбачення майбутнього; бачити на сповіді все життя того, хто сповідається.

Серед чудесних зцілень Падре Піо найвідоміший випадок Джемми ді Джорджі — дівчинки, про яку стверджували, що вона народилася без зіниць, проте змогла бачити після візиту до падре. Святому Піо також приписують містичні битви з сатаною, які відбувалися ночами в його чернечій келії.

Стигмати (рани, аналогічні тим, що отримав Христос при розп’ятті) в ченця з’явилися 20 вересня 1918 і зникли за дві години до смерті, тобто не покидали його 50 років. Оскільки ноги і руки ченця весь час кровоточили, він постійно носив просторе взуття і рукавички без пальців.

За життя Піо піддавався гонінню вищих церковних чинів. У 1922 році лікар?священик Падре Джемеллі в листі до Папи Римського Pio XI визначив його стигмати як «істеричний феномен». Після цього з 1922 по 1931 рр. Падре Піо заборонили «бути священиком».

Піо не раз оглядали ватиканські медичні комісії (всього — 23), які прийшли до висновку, що природа походження стигмат — нез’ясовна.

У 1982 році Святий Престол почав беатифікаційний процес по прославлянню Піо. Падре був канонізований 16 червня 2002 року. У 2008?му мощі св. Піо були ексгумовані і виставлені для шанування паломниками.