Політика

Мама, тато чи комп’ютер?

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

В сім`ї Олі щовечора відбувається своєрідна маленька війна. Жінка просто не може відтягнути свого сина, п’ятикласника Сергія, від монітора. Оля жаліється: «Прийшов зі школи — одразу за комп’ютер, натягне навушники і до нього вже не достукатися. Навіть винести сміття його не заставиш, а уроки вчити йде, лише коли чоловік нагримає. Спати покласти — теж проблема. По доброму не виходить, бо весь час просить ще п’ять хвилин. Ті хвилини перетворюються на години. Врешті-решт доводиться просто витягувати шнур з розетки. Аж тоді дитина зі сльозами і образою лягає в ліжко».

На жаль, схожі сімейні сцени зараз не рідкість. Діти замість батьків, друзів, школи обирають комп’ютерних персонажів та вимальований кимсь віртуальний світ. На сполох б’ють педагоги: з року в рік в дітей падає рівень текстового мислення — вміння адекватно сприймати, відтворювати, інтерпретувати різні тексти, а також створювати власні. Не відстають від них і психологи: у дітей, які захоплюються комп’ютерними іграми, розвиваються фобії. Солідарні з ними педіатри: довге сидіння за комп’ютером псує зір та поставу.

То що ж таїть у собі залежність від комп’ютерних ігор і як з нею боротися? За словами обласного дитячого психіатра організаційно-методичного відділення обласної лікарні №?3 Валентини Арциховської, комп’ютерна залежність у дітей, і не тільки, — це не норма психологічного розвитку людини, і занесена вона у міжнарод-ній класифікації захворювань у рубрику МК-10. У цій рубриці також — наркоманія, токсикоманія, алкоголізм. «Суть цієї залежності ось у чому — в людини настільки накопичується потреба і бажання спілкування з комп’ютером, що якщо вона не сяде перед монітором, підвищується невротизація, — пояснює психолог. — Стається те саме, що в алкоголіка при похміллі: поки не вип’є, фізичний стан не покращиться».

Валентина Арциховська виділяє декілька основних проблем, спровокованих цим захопленням. По-перше, невротизація — ігри викликають емоційну залежність та напруження. По-друге, дитина у грі перевтілюється в обраного персонажа, виробляє в себе тип переможця. Хоча по суті своїй вона може бути слабкою особистістю, на вулиці її ображають, а вона не здатна захиститися. І реалізує це у грі. Як наслідок відбувається соціальна дезадаптація дитини. Їй не цікаво з ровесниками, вона не може себе реалізувати.

По-третє, в маленьких дітей, які багато сидять за комп’ютером, не розвивається і не поповнюється словниковий запас. Звідси й такий стан мовлення у сучасних підлітків — вони заміняють слова, яких не знають, звичними словами-паразитами (тіпа, ніби, кароче і т. п).

«Плюс, деякі комп’ютерні ігри настільки перевантажують головний мозок та психіку дитини, — стверджує Валентина Арциховська, — що можуть навіть викликати судомні напади. Існує комп`ютерно залежна епілепсія — це захворювання центральної нервової системи, яке супроводжується судомами та втратою свідомості».

На жаль, у більшості випадків у цій дитячій проблемі винні самі батьки. Їм зручніше купити своєму чадові комп’ютер, зарядити його іграми та дозволити малюку сидіти там цілими днями. Тоді дитина не набридає питаннями: «чому?», «а як?».

Тому й вилікувати своє чадо мають самі батьки. Вони повинні зауважити, що дитина відмовляється від ігор на вулиці, від спілкування з друзями, а єдине її заняття та бажання — комп’ютер. Тим, хто потрапив у таку ситуацію, як пані Оля, психолог радить: «Перш за все, потрібно обмежувати дитині час, проведений за монітором. Існує певна форма розрахунку: в чотири роки — 40 хвилин за комп’ютером або телевізором, у п’ять — 50, і так далі. Проте варто обирати дитині ігри, які примушують думати, щось будувати, творити. Для маленьких ігри мають бути пізнавального характеру, а не агресивного».

Малюка відтягнути від гри можна й обманом, просто сказавши, що комп’ютер зламався. Зі старшими такий фокус навряд чи пройде. Якщо перекрити їм доступ до комп’ютера вдома, вони завжди можуть піти у спеціалізований клуб. Тому необхідно слідкувати, куди дитина витрачає свої кишенькові гроші.

Варто спробувати зацікавити свою дитину чимось іншим. Для прикладу, читанням або спортом. «Та якщо це не допоможе, — говорить Арциховська, — то доведеться працювати з дитиною психотерапевтично — пояснювати, говорити. У найгіршому випадку на ваше чадо чекає медикаментозна терапія — таблетки, що знімають потяг».

Аби цього не допустити, батьки мають пам’ятати — дитина вимагає уваги. І те, що вона сидить цілими днями за комп’ютером, аж ніяк не є ознакою її повноцінного розвитку. Будьмо уважні.