Більшість населення Ірландії проголосувало проти Лісабонської угоди — нового, базового документа, що визначає механізми функціонування ЄС, тим самим фактично поставивши хрест на подальшому процесі її ратифікації. Адже законодавство ЄС вимагає затвердження угоди всіма країнами-членами Співтовариства.
Такий результат не став великим сюрпризом, адже більшість експертів давно попереджали про провал референдуму. Песимістичні настрої були і у середовищі ЄС. Коли міністра закордонних справ головуючої у ЄС Словенії Дімітрія Рупеля запитали про можливі проблеми в Ірландії, той відповів: «Не кличте диявола!»
Можна говорити про те, що у цьому випадку з ЄС зіграла злий жарт Конституція Ірландії, яка єдина з-поміж Конституцій країн ЄС вимагала ратифікації Лісабонської угоди на всенародному референдумі (у інших європейських країнах цим займаються національні парламенти). Але це була лише одна з передумов.
Низький рівень підтримки Лісабонської угоди ірландцями можна пояснити, на думку експертів, насамперед поганою обізнаністю пересічного населення зі змістом цього досить складного документа. Якщо простіше — не голосували, бо не знали, за що голосують. А значить недопрацювала влада.
Від чого ж відмовилися ірландці і що означають результати цього референдуму?
Згідно з Лісабонською угодою, планувалося запровадити посаду Президента Європейської Ради, який мав представляти Союз на міжнародній арені. Також планувалося зменшити кількість комісарів Єврокомісії та скасувати право вето окремих країн у низці галузей політики ЄС. Угода посилювала роль Європейського парламенту, який міг отримати право на прийняття законів у таких «чутливих сферах» для ЄС, як юстиція, безпека та імміграційна політика. Також, що особливо важливо, чи не вперше пропонувалося посилити роль національних парламентів у законотворчій діяльності Союзу.
Незатвердження Лісабонської угоди знаменує собою, по?перше, найбільшу політичну кризу у ЄС з 2005 року, коли на національних референдумах жителі Франції та Нідерландів проголосували проти проекту єдиної Європейської Конституції. Для подолання цієї кризи знадобиться багато напружених годин, проведених за переговорними столами.
По-друге, зараз ЄС, здається, остаточно зупинився на шляху до трансформації у єдину світову наддержаву. Населення Європи, де завжди були сильними національні держави, навіть в умовах глобалізації, не готове йти на подальші поступки у своєму суверенітеті. І це чудово показали ірландці.
А для України вся ця ситуація зовсім не на руку. Політична криза, в яку наразі вступив ЄС, перешкодить на кілька років подальшому розширенню Співтовариства. Як уже заявив голова Європарламенту Ханс-герт Поттерінг. «До тих пір, поки договір не вступить в силу, не може бути, за винятком, можливо, Хорватії, прийому ніяких нових членів».
Тож доведеться просто зачекати. Аби не досить довго…
