Це можуть бути сімейні обставини, відрядження, затори на дорогах чи зіпсуті годинники.
І як би ви не просили людей не спізнюватися це нічого не дасть — вони все одно спізняться, бо щоразу важливі обставини, через які спізнюються наші «спізнювачі», все посилюються.
З близькими та друзями значно легше, бо, наприклад, можна подарувати годинник. По приколу. Втім, це нічого не дасть, бо мобільні телефони з таймерами нині практично є у всіх. Можна не дочекатися і піти геть, але це теж навряд чи щось змінить, адже наступного разу ви все одно вичекаєтеся стільки ж, скільки мусили вичекатися першого разу.
З нашими чиновниками та політиками все ускладнюється, адже вони дуже зайняті, тому іноді забувають навіть вибачитися за те, що вони спізнилися. А ви в свою чергу мусите розуміти їхню зайнятість і миритися з нею. Це дістає найбільше. Бо чи прикрашені їхні руки дорожезними годинниками, які висять там виключно бутафорно і своєї функціональності так і не мають, чи у них взагалі немає годинника — суть не змінює.
Що робити вам в такому випадку, залишається насправді загадкою. Особливо якщо ви не звикли до запізнень, любите пунктуальність та відповідальність та, іноді, не продумуючи чуже спізнення, плануєте наступну зустріч, на яку вже самому приходиться запізнюватися через пунктуальних «спізнювачів».
Варто пробувати дивитися на це простіше і не розраховувати на те, що людина з годинником на руці не запізниться, адже він ні на що не впливає. Що буде з нашим суспільством, яке ніколи НІКУДИ не встигає і постійно біжить за потягом, припускати складно. Запізнення — це перш за все неповага до себе та оточуючих. Думається, якщо б була повага, то була б і відповідальність. Чи поважають нас політики? Запитання залишимо відкритим. Можемо тільки оптимістично понадіятися, що колись у наших політиків у голові щось таки зміниться і вони припинять запізнюватися. Може, тоді нам буде житися краще.
Comments are closed.