Мільйон переваг
Виявляється, що ріпак – то абсолютно традиційна для наших просторів рослина. Хоча й була вона не вельми поширеною. До певного часу.
З ріпаку, для прикладу, можна виробляти олію. Цілком придатну для вжитку. За корисністю, в ієрархії олій першою стоїть оливкова, потім – ріпакова, а вже на третьому місці та, до якої ми звикли, – соняшникова. Та до ріпакової олії українці великого ентузіаз-му не проявляють. За словами директора івано-франківського інституту агропромислового виробництва Михайла Абрамика, у нас її споживають 2‑3 %, натомість у Європі – 90 %. «Ріпакову масу можна використовувати як добриво. Подрібнена комбайном, вона дає від 10 до 20 тонн органічних добрив, – каже Абрамик. – Але з обов’язковим внесенням одного центнера аміачної селітри».
Ріпак має ще кілька переваг. У порівнянні з соняшником, головним джерелом олії в Україні, ріпак для землі – майже святий. Його посіви покращують структуру ґрунту, бо коренева система проникає майже на два метри, і саме з тих шарів бере поживні речовини. Звідти й вологу. Тому добре росте навіть при малій кількості опадів.
Та головна перевага, яку вбачає світова економіка в ріпаку, – це жирова компонента. У світі давно вже ситуація з нафтою складається не найкращим чином. А жир насіння олійних – це найбільш концентроване поєднання енергії в органіці. Головне його отримати, а потім вже не складно вибудувати послідовність хімічних перетворень, щоб отримати стійке органіч-не паливо – біодизель. Не складно – там, у них. А у нас…
Проте поруч з перевагами має ріпак і свої недоліки. При його вирощуванні потрібно використовувати сівозміну. За словами Михайла Абрамика, ріпак на певні площі можна сіяти лише один раз на чотири роки. Якщо ж цього не дотримуватися, то появляються шкідники та хвороби. Тоді ґрунт потребує внесення великої кількості хімічних препаратів.
Жовта земля
Посіви ріпаку збільшуються. На землях, які колись належали колгоспам, все більше зростає жовтоцвітних рослин. З якими в Україні, до речі, ще не до кінця навчилися давати раду. Олію таку ми не надто любимо, покращувати ґрунт – теж. З виробництвом біопалива у нас не надто склалося.
Проте з цифрами сперечатися важко. А за даними головного управління статистики в Івано-Франківській області, у сільському господарстві значне місце займає вирощування ріпаку, частка якого у продукції рослинництва у 2008 році становила 2,8 %. Серед технічних культур на ріпак припадає майже дві третини посівних площ. У минулому році ним було зайнято 11,6 тисячі гектарів, для порівняння у 1990 році – чотири тисячі.
Вирощуванням ріпаку в області займаються сільськогосподарські підприємства десяти районів. У 2008 році найбільші площі було сконцентровано у Тлумацькому, Калуському, Коломийському, Галицькому, Городенківському та Рогатинському районах. Цього ж року, за даними тієї ж статистики, є тенденція до розширення площ. Так під урожай 2009 року озимого ріпаку посіяли 19 тисяч гектарів, це у 1,7 раз більше, ніж під урожай 2008. Збільшилися площі під посіви ріпаку у всіх районах: найсуттєвіше – у Тлумацькому – в 1,9 раза, Снятинському – 4,1, Рогатинському – 1,5, Коломийському – 3,3.
На жаль, статистика не від-слідковує, які саме підприємства займаються вирощуванням ріпаку. Хоча це не головне, сировина все одно більше затребувана Європою, а не Україною.
Чиє поле?
Нині пайові землі фактично залишилися незатребуваними. Селяни не мали, та й зараз не мають можливостей їх обробляти. Бо навіть дитині ясно: аби земля приносила прибуток, потрібна як мінімум нормальна техніка. Старим «сапковим» методом багато не заробиш. Українські підприємці, які орендують ці землі, потребують державної дотації. Новітня техніка їм переважно мріється.
Натомість іноземні інвестори приносять до нас і гроші, і техніку, а тут їх зустрічає родюча земля та дешева робоча сила. Щоб орендувати пай, потрібно просто укласти угоду про оренду землі. Далі – роби що хочеш. Головне – справно плати орендну плату та податки.
Зараз серед іноземних інвесторів, які орендують землю в Івано-Франківській області, у відділі економіки, реформування, інвестиційного та інформаційного забезпечення аграрного сектору ОДА відзначають шість основних. Це польські ПП «Галіція-Агро» та ТзОВ «Пєпшик-Рогатин», данське ТзОВ «Даноша», англійське ТзОВ «Ленд ком ЮА», австрійське ТзОВ «Аксо-Аграр» та німецьке ТзОВ «Штерн-Агро». За словами Степана Вінтоновича, начальника цього відділу, термін оренди у них – понад 20 років.
Після укладання договорів прослідкувати, що вони роблять на цих землях, майже не можливо. Головний спеціаліст відділу рослинництва та садівництва Микола Климчик говорить: «Сівозміна регулюється наказом Мінагрополітики, за яким встановлена оптимальна структура посівних площ. Ріпаку має бути не більше 20‑25 %. Контролювати її може інспекція захисту рослин та інспекція з контролю за використанням та охороною земель».
Що ж до того, як використовувати сировину, то це вже приватна справа кожного підприємця. Може вести на переробку в інші області України, може продати трейдеру чи експортувати самотужки.
Та все-таки іноземні інвестори, то своєрідна Божа благодать для прикарпатських земель. В Україну вони привозять валюту, створюють робочі місця, оброб-ляють землі. Лише шкода, що держава не має на своїх людей і свою землю ані часу, ані грошей. А селяни змушені їхати на заробіт-ки на чужину. Тоді як їхня земля працює на чужинців, заробляючи тим непогані гроші.
Comments are closed.