Чим керувався тоді французький суд, сьогодні зрозуміти важко. Неймовірно, щоб Біблійним старозавітним принципом «око за око, зуб за зуб». Можливо різного роду тим, що юристи називають пом’якшуючими обставинами, як то: «глибоким емоційним збудженням» чи й психічною неадекватністю. Так чи інакше, історики, які досліджували обставини тих подій, твердять, що С.?Щварцбард був агентом НКВД і в Парижі діяв під керівництвом радянського агента Володіна.
Судовий процес почався в липні 1927 року. Свідчення представників УНР щодо антипогромницьких заходів Петлюри були переконливими і нічого не віщувало того, чим суд закінчився. Слухання переносили кілька разів (аж до жовтня 1928 року). В цей час з СРСР коштом радянської влади (!) в Париж прибули нібито свідки, які служили в петлюрівських частинах.
З того часу суд над вбивцею Самуїлом Шварцбардом фактично перетворився на судилище над небіжчиком Симоном Петлюрою.
Багато документів свідчили ставлення української влади та й особисто Симона Петлюри до погромів. Декілька прикладів:
11 січня 1919 року український уряд звертається до козаків та євреїв із закликом запобігти погромам. А 16 січня 1919 року Головний Отаман Петлюра затверджує міру покарання — смертний вирок, — грабіжникам і погромникам.
9 квітня 1919 року Петлюра видає наказ про створення спеціальної комісії для розслідування погрому у Проскурові (тоді погромниками було вбито близько трьох тисяч євреїв), здійсненого під проводом отамана Семесенка. Саме тоді загинули родичі майбутнього вбивці Петлюри Самуїла Шварцбарда. Безпосередніх учасників погрому покарали, зокрема отамана Семесенка розстріляли.
17 червня 1919 р. Отаман Петлюра висилає телеграму командантові тилу з вимогою негайно розстрілювати провокаторів, що підбурюють українських козаків до єврейських погромів.
Всі ці факти намагалися довести до суду представники УНР.
Обурений прочитаними в газетах наклепами на Петлюру як погромника, французький офіцер капітан Байє аж з Марокко написав до паризького судді: «Це підла брехня!», і додав, що й інший офіцер, лейтенант Левінсон, також може це підтвердити, тому що він теж як офіцер був у бою з українцями.
Французький інженер Бодрі, який 29 років прожив в Україні і глибоко знав і події, і самих українців, засвідчив на суді під присягою: «Петлюра не сприймав погромів. Серед тієї анархії, яка охопила тоді Україну, жоден уряд не зміг би їх зупинити».
Але суд незбагненно не сприймав цих свідчень, але для чогось слухав покази в суді людей, які не були в Україні в ті часи, але свідчення яких були «авторитетними» для громади: письменники, професори, науковці, сенатори… Поміж викликаними «свідками моральності» були графиня де Ноай, Максим Ґорький, Альберт Ейнштейн, професор-фізик Лянжелєн, франкомовні єврейські поети Едмон Флєґ та Андре Спір…
Комуністична радянська влада тоді з допомогою таємних махінацій досягала кількох цілей: заплямувати Симона Петлюру як колишнього керівника уряду незалежної України і потенційного лідера антибільшовицьких сил Франції, перекласти відповідальність за єврейські погроми на український національно-визвольний рух та довести, що СРСР нібито не має жодного стосунку до вбивства Петлюри.
І досягла. Що і стало «красномовним» зразком підтвердження хронічного стереотипу про українця як нібито такого собі «бандита-погромника». Навіть зараз на паризькому цвинтарі Монпарнас на могилі оббріханого Петлюри з’являються антиукраїнські написи. Їх витирають представники української діаспори. А з одного боку на постаменті пам’ятника і дотепер збереглася видряпана фашистська свастика.
Відомий єврейський публіцист Володимир Жаботинський так зреагував на події: «Симон Петлюра, як і решта видатних членів цього українського уряду, ніколи не були тими, як їх називають, «погромниками». Я добре знаю цей тип українського інтелігента-націоналіста з соціалістичними поглядами. Я разом з ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів. Причина полягає не в суб’єктивному антисемітизмі осіб, а в антисемітизмі обставин».
Йозеф Ліхтен, національний директор міжнародних культурних зв’язків Антинаклепницької ліги писав: «Чим ще Петлюра міг запобігти погромам, які спалахнули на охопленій анархією території, коли сам він не мав повного нагляду над своїм військом? Слід визнати великою історичною несправедливістю сам факт звинувачення Петлюри у злочинах різних отаманів…»
«Говорити про Петлюру, що він антисеміт! Який зловісний жарт!» — писав у листі генерал Табуї, колишній Ґенеральний комісар (міністр) французького уряду в Україні.
«Симон Петлюра зробив усе можливе, щоб перешкодити погромам», стверджував ґенерал Фреденберґ, наступник генерала Табуї, «що цілком природно, враховуючи високий особистий альтруїзм Симона Петлюри».
…Щодо альтруїзму Симона Петлюра. Окрім посад владних, він був ще й Великим Майстром Великої масонської Ложі України. А в масони за визначенням приймають тільки «мужів вільних і доброї слави». Але це вже зовсім інша історія…
На фото:
1. Пораненого Самуїлом Шварцбардом Симона Петлюру перенесли в це приміщення шпиталю Шаріте. Зараз тут знаходиться Українська греко-католицька церква.
2. Пам’ятна дошка в фойє церкви.
3. Могила Симона Петлюри на паризькому цвинтарі Монпарнас. Зліва на фото — Богдан Попов, кубанський козак, заступник начальника жандармерії Парижа у відставці, представник української діаспори, що опікується могилою Симона Петлюри.
4. Пам’ятник Тарасу Шевченку в сквері біля Української церкви.
Comments are closed.