Багато з нас читали книгу відомого письменника Чака Паланика «Бійцівський клуб». Ще більше бачили знаменитий однойменний фільм Девіда Фінчера з Едвардом Нортоном та Бредом Піттом у головних ролях. З цими творами і пов’язане виникнення бійцівських клубів. Вважається, що перший такий клуб в Україні з’явився у Києві близько трьох років тому. Ідея поширювалась здебільшого просторами Інтернету. Одному з бійців, який організував Бійцівський клуб Івано-Франківська, 28 років. Листопадовим вечором минулого року він з другом виїхали за місто, зупинили свою машину посеред поля, і у світлі фар провели перший справжній бій. З цього все й розпочалося.
«Спершу було страшно й незвично, але щось в душі підказувало — треба неодмінно це зробити, — згадує він. — А коли бійка відбулася, ми обоє відчули величезне задоволення та полегшення». Реальні бійцівські клуби — не божевільні радикальні організації, як це описано у згаданій книзі. Це і не спорт, як можна подумати. Тому що б’ються тут по?справжньому. То що ж воно таке?
Бої проходять один-на-один. Із захисних засобів — капа та, за бажанням, бинти на руки. Участь у клубі абсолютно добровільна та безкоштовна. Проте є правила, яких зобов’язані дотримуватись всі. Одне з них — новачок обов’язково повинен прийняти бій. Бій є цільним, без раундів і перерв та припиняється при першому побажанні одного із бійців.
За словами учасників клубу, для них бійка — це, перш за все, новий і незвіданий спосіб пізнати себе, у великій мірі побороти свій страх, виплеснути те, що давить на людину з усіх боків у сучасному світі. Тут немає переможців та переможених. Перемагають усі, бо головне — це побороти свій страх, прийти і битись. Івано-Франківський бійцівський клуб — один із небагатьох, де заборонена фото- та відеозйомка. Це робить кожну зустріч унікальною і не дає можливості хизуватися своєю участю у клубі чи займатися самолюбуванням.
За ці чотири місяці через Інтернет поступово знаходяться нові бажаючі спробувати себе у бійці. Сьогодні франківський клуб, як і більшість в Україні, має свою веб?сторінку. Зустрічі проводяться регулярно, один раз на тиждень. Їх відвідують від чотирьох до п’ятнадцяти чоловік.
Побутує думка, що екстремальні ситуації зближують. Франківські бійці говорять, що у клубі панує по?справжньому дружня атмосфера. Мотиви участі у бійках у кожного різні. Хтось хоче перемогти свій страх, хтось — впоратися із залежністю. Хтось шукає свободи, хтось — місця, де можна виплеснути негатив. Комусь нудно і не вистачає адреналіну, хтось захоплений ідеологією книги?/?фільму. Є такі, що бажають перевірити свої бійцівські навики «у справі», а дехто просто хоче побитися без зайвих заморочок. Вони не заперечують, що це боляче, часто — страшно. Натомість, в один голос кажуть — після бою ти дуже гостро і по?справжньому відчуваєш життя.
Comments are closed.