Робочий день двірника розпочинається о 7 ранку і закінчується о 15. Працюють вони групами — бригадами, в кожній з яких є люди, що миють сходові клітки, і є люди, які прибирають прибудинкові території. Таким чином, одна бабуся-пенсіонерка має помити за день 8?12 сходових кліток чи прибрати 3,5 тисячі одиниць приведеної площі.
Але двірнички не скаржаться, хоча зарплата у них й мінімальна, а обсяги роботи значні, взяті на себе зобов’язання вони згодні виконувати. Перебалакавши з бабусями в оранжевих жилетках, дуже легко зрозуміти, що саме спонукає їх іти підмітати вулиці. Хтось просто не може знайти більш високооплачувану роботу, для когось «двірникарство» є одним зі способів підзаробітку, хтось ще намагається допомогати дітям.
Проте добре було б, якби цей мінімум двірникам все ж таки виплачували, та, за словами майстра однієї з бригад, трапляються випадки, коли двірник просто щасливий, коли на місяць отримує хоча б 250 гривень. Щоправда, частину невиплаченої заробітної плати перераховують на оплату комунальних послуг. Але, якщо двірник не мешкає у місті, то, звісно, комунальні послуги не оплачує, тому з його зарплати ніхто нікуди нічого не перераховує. Якщо колись за прибирання території двірник міг отримати квартиру, то зараз він не має навіть комунальних пільг.
Та й працювати двірником у ЖЕКах не дуже й вигідно, у Івано-Франківську приватники пропонують за значно менший обсяг роботи заробітню платню 750 гривень, у Києві ж середня зарплата двірника — 2 тис. гривень. Молодь чи люди середнього віку, які приїжджають з сіл, віддають перевагу обов’язкам офіціанта чи посудомийки.
Таким чином єдиною віковою категорією, яка погоджується за такі гроші кожного дня уже о 7 ранку орудувати мітлою, є жінки пенсійного чи передпенсійного віку. І тримаються прибиральні бригади саме на кістяках з таких старожилів. Та, згадавши про їхній вік, думаєш, чи довго ще зможуть вони підмітати по декілька кілометрів щоденно.
А коли все ж таки не зможуть? Молодь же на посаді двірника, як правило, не затримується. Футуристи у цьому випадку намалювали б для Франківська ймовірне майбутнє у стилі оповідок Борхеса — наші доми заполонить тотальна навала сміття. Якщо ж дивитися на цю проблему тверезо, то можливі два шляхи виходу. Перший, впровадження для посади двірника якихось пільг чи вищої заробітної плати. Другий, домове об’єднання власників квартир, які самотужки збиратимуть гроші і підписуватимуть угоди з приватними службами прибирання.
Comments are closed.