Дають не всім
Наразі Івано-Франківськ виплачує лише один кредит. Справа в тому, що зазвичай комунальні підприємства, беручи позики, розраховують на власні можливості та доходи. І разом з цим, дозвіл на кредит їм все одно дає сесія міськради. А над цим усім стоїть Міністерство фінансів як останній гарант. Тому єдину суму кредитних зобов’язань вивести практично неможливо.
У 2006 році місто випустило облігації на суму 5,5 млн. грн., які викупив банк «Хрещатик». Ці кошти витрачені на програму модернізації зовнішнього освітлення обласного центру. Близько п’яти тисяч старих світильників замінили на нові, економніші.
Із цією позикою Івано-Фран-ківськ має розрахуватися у 2011 році. На додачу до суми кредиту місто по відсотках виплатить 3,6 млн. грн.
На переконання начальника управління економічного та інвестиційного розвитку міськвиконкому Богдана Білика, у сучасних економічних реаліях України кредити для міста є вигідною справою, адже річна інфляція в державі є вищою, ніж кредитні відсотки.
«Багато українських міст теж хотіли би взяти кредити для розвитку своєї інфраструктури, та їм не дають, — розповідає Білик. — Два рази на рік до Івано-Фран-ківська приїжджають представники Міжнародної рейтингової компанії «Standard & Poor’s», щоб оцінити наші фінансові можливості. Свого часу вони дали позитивний рейтинг нашому місту — «В+». Цікаво, що такий високий рейтинг мали тільки три міста в Україні. На початку цього року рейтинг обласного центру знизився, а зараз знову дещо підвищився. Українське рейтингове агентство «Кредит рейтинг» також дає містові стабільно позитивну оцінку».
Комунальники теж хочуть
В Івано-Франківську кредити, окрім власне міськвиконкому, беруть «Теплокомуненерго» та «Водоекотехпром».
Навесні тепловики сподівалися на 20‑мільйонний кредит від «Ощадбанку». В результаті нещодавно підприємство «прий-няло на груди» усі 40 млн. грн. Окрім того, «Теплокомуненерго» має отримати на реорганізацію комунальної сфери міста кредит від Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) в сумі 11,7 млн. євро. Ще 4,6 млн. євро надійдуть як грант. «Водоекотехпром» уже має позику понад 7 млн. доларів в рамках проекту «Розвиток міської інфраструктури». Частина цих грошей спрямована на закупівлю технологічного обладнання для підприємства. Решту спрямують на будівництво виробничої лінії з переробки мулу, який накопичується на заміських очисних спорудах.
Нещодавно підприємство подало на розгляд сесії міськради пропозицію стосовно ще одного кредиту від Світового банку. За ці гроші хочуть спорудити міні-завод з переробки осаду стіч-них вод для отримання біогазу, планується також встановити шість мікро-ГЕС на виробництво електроенергії для власних потреб.
Європейці хочуть гарантій
Два місяці тому в Івано-Фран-ківську побували директори ЄБРР. Керівництво міста заявило, що хоче почати довготривалу співпрацю із закордонними банкірами. Перш за все, гроші потріб-ні на ремонт доріг, будівництво мостів, об’їзних доріг.
У міськвиконкомі сподіваються за кредитні гроші також продовжити тролейбусну лінію. Це вартуватиме 75 млн. грн. Крім ЄБРР, цей проект розглядає німецький банк розвитку «KfW», який вже дав гроші Львову на продовження трамвайних ліній.
Німці, до речі, висунули містові цікаву пропозицію. Якби міськвиконком гарантував, що як резерв для погашення кредиту будуть використовуватися надходження від транспортного збору (бо вони є постійно), то «KfW» готовий дати гроші хоч завтра.
Альтернативи немає?
Таке активне співробітництво із закордонними банками, звісно, має право на існування. Проте кредити на дороги, мости, тролейбусні лінії — явний перебір. Виникає запитання, замість того, щоб зичити на все, чи не краще залучати до цих проектів своїх, українських інвесторів?
З цього приводу Богдан Білик каже, що сьогодні місто не має ані землі, ані майна, якого б вистачило, щоб зацікавити інвестора у вкладенні грошей в міську інфраструктуру.
Проте видається, що роботі з інвесторами просто не надають відповідної уваги. Єдиний масштабний проект, з яким вже довгий час носиться Івано-Франківськ, — реконструкція стадіону «Рух» і розбудова території навколо нього. І на те, що до цього немає охочих, є причини.
Директор девелоперської компанії «Маодот-І» (одного з місцевих інвесторів) Тарас Виноградник має свою точку зору на це питання. «В місті чомусь не говорять про залучення внутрішніх інвестицій, — каже Виноградник. — Це пов’язано з відсутністю довіри до влади. Ще одна причина — немає чітких правил гри для інвесторів».
Таке враження, що цих правил не буде ще довго. Яскравий приклад — будівництво мікрорайону в районі вулиць Короля Данила — Пилипа Орлика — Бельведерської. Забудівники навіть не спромоглися вчасно підвести підземні комунікації. Куди вже говорити про те, що у великому житловому масиві не побудовано жодної школи, дитсадка, спортивного майданчика тощо. Сумно, але за часів незалежності місто так і не отримало жодного такого об’єкта.
Звичайно, з інвесторами працювати складніше. Кожен із них хоче бачити для себе чітку вигоду, і це природно. Тому, замість розробки складних інвестиційних пропозицій, простіше звернутися до закордонних «дядей», які б дали гроші. Але ж їх потрібно віддавати. При чому за кордон. А віддавати будуть змушені наступні покоління.
Comments are closed.