Родом з дитинства
Усе почалося з кота. Звали його Максом і був він звичайної дворової породи. Просто маленький Міша не хотів іти до дитячого садочку, і батьки сказали: «Якщо підеш, то вдома тебе чекатиме сюрприз». Цим сюрпризом був Макс. Кіт виявися розумним, сам гуляв і сам вертався до квартири на шостий поверх. Потім з’явився Рудий – на відміну від Макса, він особливим інтелектом не відзначався. Через це чи через свою захланну котячу натуру і загинув – вкрав у сусідки на балконі з миски живого коропа і коли перестрибував з ним на свій балкон, не долетів.
«Якось так сталося, що в дитинст-ві навколо мене було повно тварин, – розповідає Михайло. – Я виріс на БАМі, а там поле: можна було і жучків пошукати, і жаб наловити, і пуголовків. А ще кожного тижня їздив до тітки в село, бо в неї були кури та індики».
Коли хлопцеві виповнилося десять, взяв собаку – помісь лайки з вівчаркою. «Купив його в горах за літр молока. Назвав Джоном, бо він на Івана родився, а в мене мати – вчителька англійської. Джон мене зимою на санчатках возив», – пригадує Михайло.
Десь років у вісім завів першого гризуна – то був хом’як. Правда, оскільки у квартирі жив кіт, то доля хом’яка була недовгою та трагічною. Те ж саме сталося й з папугою. Та перший провал хлопця не зупинив. В його кімнаті почали з’являтися все нові хом’яки, які кожні два місяці приносили потомство. Саме від їх продажу Міша отримав перші власноруч зароблені гроші.
Справа захопила. І наступним мешканцем його кімнати став щур. «Мама, коли перший раз приніс його додому, десь два дні до мене не заходила, тато – тиждень», – пригадує Михайло. Спочатку щурі були найпростішими – чорними з білим. Потім – повністю білі і чорні, потім – з рожевими плямами. Тварин йому привозили навіть з Польщі та Росії. Бо на той час Мішу вже знали у всіх зоомагазинах, на базарі, в орнітологічній станції. Обмінювався тваринами зі знайомими. «Мені хотілося, щоб було багато видів. Спочатку називав їх, потім ті клички мінялися. А коли їхня кількість перевалила за сотню, давати клички стало важкувато», – сміється Михайло.
Тарганяча екзотика
Якось у лісі Міша знайшов хворого вужа. Залишити тварину напризволяще, звісно, не міг – притягнув додому, ловив йому жаб і розводив пуголовків. А став цей вуж початком ще одного захоплення – тарганами. «Купив їх для вужа, а він не їв. Та мені вони сподобалися. Такого більше ні в кого із тварин не побачиш. У них саме самець виношує і відкладає яйця». Спочатку таргани були найпростішими – кормові. Потім обміняв їх на виставці екзотичних тварин. Шукав американських, рудих, бо після фільму «Тарганячі перегони» дуже вже вони йому сподобалися. А потім були і мадагаскарські рогаті, і кубинські, і мармурові.
Якось так сталося, що найбільше тварин в нього в кімнаті зібралося перед роком Змії. «Окрім тарганів, були ящірки, палочники (вид богомола), піщаники, миші, хом’яки, саламандри…».
Звісно, що за тими тваринами треба було доглядати. «Почав сам робити акваріуми. Пішов у школу до завгоспа, взяв у нього скло. Став різати, з часом все виходило краще і краще». Про те, як доглядати за своїм екзотичним виводком, вичитував в енциклопедії «Життя тварин». Її сім томів почав студіювати ще у школі – «зі шкільної бібліотеки мені інколи давали їх додому на вихідні. А потім вчитель з історії мені подарував її зі своєї домашньої колекції».
Нелегка справа
Справа набирала обертів. Налагодилася ціла мережа зі знайомих, які займалися тим же, та зоомагазинів. Хлопець, який починав з продажу хом’ячків, уже торгував рибами. І що екзотичнішими, то цікавіше і прибутковіше. Окрім цього, почав займатися продажем і встановленням акваріумів. «Один мій акваріум є навіть у Гуті, в резиденції президента, там живуть малазійські цихліди. Вони дуже гарні, кольорові – жовті, сині, бурі, коричневі, – каже Михайло. – Мої акваріуми і в ресторанах стоять, і в магазинах».
Саме захоплення тваринами якось подарувало знайомство з дівчиною. «Вона теж тварин розводила. В неї вдома ціла стінка була в акваріумах. Якщо в мене було кілька сотень тварин, то в неї – кілька тисяч, – сміється Міша. – Замовив у неї піщаників. А потім знайшов у Калуші дешевше, то й купив там». Та все ж зустріч ця стала доленосною. Невдовзі вони побралися.
Зараз тварин у них вже не так багато. Екзотичні таргани й досі живуть у Михайлових батьків. А подружжя розводить собак, котів… і перепілок. Жартують, що зараз перейшли на маленькі породи, бо коли нараз народилося понад 20 німецьких вівчарок, було важкувато.
Їхньою гордістю є пара канадських сфінксів. Це такі абсолютно лисі коти. Кажуть, що в усьому Франківську такі є лише у них, та в їхніх покупців. А ще нещодавно Сорока, йоркширський тер’єр, народила своїх перших малят. До речі, одне таке щеня коштує від 500 доларів.
Та розводити тварин – справа не з легких. Про них треба багато знати і вкласти немалі кошти. Наприклад, для кожної породи кішок чи собак є свій спеціальний збалансований корм. Який в середньому коштує від 30 до 129 гривень за кілограм. Бо та ж персидська кішка на сухокормі, який зазвичай продають в магазинах, проживе не більше семи років. Якщо купувати в когось тваринку, треба бути певним, що вона саме тої породи, як запевняє продавець.
Зараз у Михайла повно роботи. Клопочеться над тим, де збудувати сарай для перепілок, вольєри для собак. Та займається він тим, що подобалося йому з самого дитинства. То ж клопоти ці радісні… і прибуткові.
