—?Пане Вікторе, чим є Спілка для тих, в кого за плечима Афганістан?
—?Ми займаємося соціальним захистом ветеранів та інвалідів війни та сімей загиблих. Це — юридичні питання, все, що стосується законодавчої бази по соцзахисту. А також інші законодавчі акти і підакти. Деякі впливають на нас позитивно, інші — негативно. Наприклад, бюджет цього року не передбачає надання інвалідам автомобілів і житла. Ми зверталися до Тимошенко й отримали відповідь (у листі від Держкомітету) про те, що це питання мають вирішувати на місцях. А ви знаєте, як виживають місцеві адміністрації. Якщо таких структур як наша не буде, то ситуація стане ще важчою. Є чиновники, які розуміють, втім, переважна більшість: пункт — підпункт — нема, то нема… Пільги — не пільги, нічого не проходить.
—?Ці люди як ніхто потребують фахової психологічної допомоги. Що з лікуванням і реабілітацією?
— Інваліди першої групи мають отримувати 10 мінімальних пенсій, другої — вісім, третьої — шість. Постійно зв’язуємось з судами, якщо щось вдається відсудити, то добре. Але багато справ стоять по судах…
На державному рівні допомоги немає. Для афганців є госпіталь «Лісова поляна» в Пущі-Водиці. Фінансування там недостатнє, умови теж не такі, як мають бути. Буває й таке, що доводиться ветеранам ремонтувати там собі ліжко і т.?д. Був у нас військовий шпиталь — хоч на якомусь рівні, але з потугами лікували. А зараз, щоб людину помістити в якусь лікарню, треба йти домовлятись. У кращому випадку якусь одну таблетку дадуть, а нормального лікування нема.
—?Якщо потрібна негайна допомога, то як?
—?Намагаємося мати в запасі 200?300 грн., щоб допомогти в такому разі. Але це вже від нас. І якщо вдається щось нашкаляти від бізнесменів, то добре. Розуміння з боку міської влади начебто є, ось каплицю посвятили, відкрили у липні 2008 року. Спонсори дали 180 тис. грн., 280 тис. — облрада і 460 тис. — міська рада. Не сказав би, що мер не хоче допомогти. Хоче, але сил немає. А мер без грошей — це вже не мер, чи не так?..
—?Якою є ситуація на всеукраїнському рівні, в інших містах?
—?По-різному. Якщо є депутати від наших організацій, то нормально. Головою міста Хмельницького, приміром, був афганець, теж і в Одесі, і в Криму. Яка політична партія зараз при владі, та й крутить.
—?Наскільки афганці могли увійти в суспільство і реалізувати себе після таких фізичних і душевних травм?
—?Психіка в людей порушена, тому іноді бувають неадекватні відповіді на несправедливість. У будь-який момент людина може прореагувати надто жорстко, а тому ті, хто поруч, мають бути до цього готові.
Щодо особистого життя, то і серед афганців є нормальні люди, які функціонують у суспільстві (адвокати, бізнесмени, робітники). Є такі, що й опускають руки. Багато з них через горілку пішло з життя. Я не докоряю, але, щоб жити в цьому світі, треба щось робити. Недавно в нашому місті ховали ветерана (за освітою, до речі, медик), який пішов з життя за власним бажанням. Але, напевно, на те в нього були свої причини…
—?Скільки сімей афганців у нашому місті і що можете розповісти про їхні долі?
—?У минулому році ще було 18, зараз — 16 (дві жінки померло). А щодо ілюстрації до вашого запитання, то недавно була така історія. Приходжу я до жінки, яка практично не виходила, оскільки давно хворіла: сильний невроз, розлади з головою (її син загинув в Афганістані). Вона лежала біля порогу і вже, очевидно, днів сім до неї ніхто не заходив. У неї є сестра, з якою в мене була домовленість, що наші відвідини чергуються: тиждень заходжу я, інший — вона. Але, вочевидь, і деяким рідним не до таких людей…
—?Знаємо, що відгукуєтесь на запрошення вчителів приходити у школи розповісти про війну. З якими словами переступаєте поріг навчальних закладів?
—?Кажу дітям про те, що мають усвідомити, що таке держава, і для чого вони вчаться. Хлопцям переважно раджу не сачкувати — у військо йти. Дівчатам — гідно поводити себе у суспільстві, щоби нормальні родини створювались. А для цього треба знати, для чого людина взагалі на цій землі.
Афганістан — далека країна зі своїм специфічним населенням. Ніхто не хоче, щоби втручалися у життя їхньої держави. Краще школу війни проходити заочно. Коли мати породила дитину, Бог дав їй життя, то він має і забрати його. Якщо життя обривається на війні — це неправильно.
Заходи до відзначення 20-ї річниці виводу військ з Афганістану
Змагання з міні-футболу і автоматичної гвинтівки — відбулося 8 лютого.
На відзначення на державному рівні у Києві (виїхало три автобуси від області) — 11 лютого.
Панахиди і покладання вінків — 14 лютого.
Мітинг-реквієм, зустріч з сім’ями загиблих та адміністрацією міста й області — 15 лютого, початок об 11.00.
А вже 15 травня заходи будуть розширені: приїдуть ветерани з СНГ, планується відкриття меморіального комплексу, фестиваль афганської пісні.
Comments are closed.