Політика

70-ті роковини

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

У 1912 році Є. Коновальця призвано до військової служби в Австрійській армії. Саме на військовій службі Є. Коновалець звертає увагу на те, що і Україні теж здалося б мати українське військо. І в скорому часі за його ініціативи та активного сприяння було створено організацію для військового вишколу під назвою «Січові Стрільці». Згодом вся Галичина вкривається сіткою військово?вишкільних організацій «Січових Стрільців».

З вибухом І Світової війни (в серпні 1914 року) між Австрією та Росією з вишколюваних відділів «Січових Стрільців» було сформовано окремий український військовий легіон під назвою «Українські Січові Стрільці». Євген Коновалець також був мобілізований до військової служби в австрійському війську. А в червні 1915 року в боях на горі Маківці потрапив у російський полон. Разом з іншими австро-угорськими полоненими спочатку перебував у таборі для військовополонених в Чорному Ярі, а потім переведено до великого табору в Царицині (згодом Сталінград, нині Волгоград).

Хід історії міняє революція в Росії, а звістка про знищення царського режиму доходить і до табору полонених. Також сюди доходить звістка і про створення в Україні української Центральної Ради — уряду української держави. Саме до цього уряду і пише Є. Коновалець свої таємні листи, просячи дозволу та допомоги в створенні з військовополонених українців австрійської армії окремої військової формації — «Січових Стрільців», яка була б складовою частиною армії соборної Української держави. Такого дозволу Є. Коновалець добився від Центральної Ради в листопаді 1917 року і зразу ж було створено курінь «Січових Стрільців». Курінь «Січових Стрільців» згодом переріс в дивізію, а дивізія — в корпус «Січових Стрільців» чисельністю 20 тисяч вояків. Корпус «Січових Стрільців» вважали найбільш здисциплінованою частиною 300-тисячної армії УНР, і саме тому корпус «Січових Стрільців» вважали хребтом армії УНР.

В березні 1918 року стрілецькі частини під командуванням Є. Коновальця брали участь у визволенні Києва від більшовиків, та уже в листопаді 1919 року, коли між УНР і Польщею був укладений Варшавський договір (умовами якого були спільні дії проти більшовицької Росії), то склалось так, що корпус «Січових Стрільців» був несподівано оточений і роззброєний поляками. Це сталось тому, що поляки не бажали, щоб в армії УНР була формація «Січових Стрільців», яка складалась із галичан, та й самі «Січові Стрільці» не бажали бути союзниками Польщі, яка загарбала і жорстоко гнобила українські землі — Галичину і Волинь.

Є. Коновальця та інших полонених вояків утримували в польському таборі у Луцьку, але згодом Є. Коновальцю вдалося виїхати до Чехословаччини. Таким чином Є. Коновалець був змушений жити на еміграції і у різних країнах: Швейцарії, Швеції, Італії, Фінляндії, Норвегії, Німеччині, Литві та Голландії. Незважаючи на важкі матеріально-фінансові умови еміграційного життя, Є. Коновалець продовжував провадити свою активну патріотичну діяльність за кордоном.

Саме Є. Коновальцем весною 1920 року у Відні (Австрія) створено підпільну революційно-збройну Українську Військову Організацію (УВО), де Є. Коновалець і став її головою. А 3.02.1929 року — створено єдиний ідеологічно-політичний український націоналістичний орган — ОУН (Організацію Українських Націоналістів), а Є. Коновалець одноголосно обраний головою її проводу.

За всі ці свої націоналістичні погляди та ідеї, за любов до України Є. Коновальця було вбито 23 травня 1938 року в Роттердамі (Голландія). Але про обставини цього вбивства не було чітко відомо аж до розпаду СРСР.

Лишень у 1992 році колишній агент радянських спецслужб Павло Судоплатов (українець, народився в Мелітополі Запорізької області, помер в 1996 році, похований у Москві) почав давати інтерв’ю і написав книгу спогадів «Записки небажаного свідка», у якій і зізнався про свою терористичну діяльність при сталінському режимі й зокрема про вбивство Є. Коновальця. За виконання цього вбивства Судоплатов був нагороджений найвищою відзнакою СРСР — «Орденом Леніна»!

Щодо вбивства Є. Коновальця, то воно відзначилося оригінальністю. Увійшовши в довіру до Є. Коновальця (видаючи себе за націоналіста) на одній із зустрічей з ним, Судоплатов подарував йому коробку шоколадних цукерок, та замість цукерок у коробці знаходилась вибухівка. Механізм вибухівки був змонтований так, що вибух повинен був відбутися рівно через півгодини після того, як коробка цукерок вручиться жертві (відлік часу почнеться з того моменту, коли положення коробки цукерок поміняється з вертикального на горизонтальне). Все спрацювало по розрахунку чітко за планом. Вибухівка просто розірвала основоположника українського націоналізму.

Поліція досліджувала місце теракту в Роттердамі 23.05.1938 р.

Там же на чужині було й поховано Є. Коновальця.

Хочу зауважити, що прах Є. Коновальця ще дотепер покоїться там — на чужині, а не на Батьківщині.

А на мою думку, він, командир корпусу «Січових Стрільців», командант УВО, голова Проводу ОУН, гідно заслужив, щоб його домовина спочила в золотоверхій столиці України, поруч з могилами великих українських князів і гетьманів, тому що він був фактичним вождем української нації упродовж 20 років.

У зв’язку з тим, що термін оренди могильної ділянки в Роттердамі, де похований Є. Коновалець, добігає кінця, держкомісія на чолі з віце-прем’єр-міністром з гуманітарних питань Д.?Табач­ником в липні 2007 року розглядала питання про перепоховання керівника ОУН з-за кордону на Батьківщину. Але, на думку Д.?Табачника, продовження оренди могильної ділянки коштуватиме набагато дешевше, ніж перепоховання Є. Коновальця в Україні. Дуже прикро, що «українець»(!) віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань не розуміє, що такі речі не вимірюються в грошовому еквіваленті. І допоки будуть відбуватися такі речі, до того часу буде актуальна фраза з пісні гурту «Тартак»:

«Я не хочу бути Героєм України,
Не цінує героїв моя країна…»

А так не хотілося б, щоб ця фраза осіла в підсвідомості теперішніх українців.

Мені дивно й з того, чому ще дотепер така велика людина, як Євген Коновалець, не удостоєна звання Герой України (хоча б посмертно).

Мені, як жителю Івано-Франківська, приємно, що в нашому місті є вулиця Є. Коновальця та встановлено барельєф Коновальцю на стіні на самому початку цієї вулиці, але мене обурює, коли кимось був підпалений цей пам’ятник у вересні 2007 року. Мені приємно, що в нашому місті є вулиця Січових Стрільців, та мене обурює, що ще дотепер на нашу пошту приходять листи (як правило зі східних областей), де в графі одержувач значиться: «ул. Январьских Стрельцов».

Одним словом, я просто хочу, щоб кожен знав і пам’ятав, хто такий Євген Коновалець та чому його вбили 70 років тому.